13-14 грудня команда сайту «Духовна велич Львова» разом із духовенством УПЦ, УГКЦ та УПЦ КП провела спільно екуменічні дні віднови. Проект був справді «пілотним», виникали побоювання, що багато наших читачів і друзів не сприймуть такої ініціативи та формату, виникнуть непорозуміння. Проте у Бога все можливе! Тепер із ностальгією згадую ці духовно насичені вихідні, адже протягом цього часу ми більше пізнавали, більше згуртувалися, більше полюбили одні одних.
Впродовж реколекцій розмірковували над темою жертовності і милосердя. Думаю, що цю тему вдалося розглянути комплексно і різнобічно, адже о.Маркіан (Каюмов) представив нам ці поняття як дари служіння, о.Тарас Островський – у контексті любові, а о.Назарій Лозинський – як шляхи досконалості. Тому, мабуть, сукупне гасло наших днів віднови: служи, люби і будь досконалим! Тобто через милосердя і жертовність християнин може досягнути святість та отримати вічне життя.
Коли учасники реколекцій ділилися підсумками пережитих днів, багато з них говорили про те, що відвідини інших спільнот, інших, не «своїх» храмів дозволили їм подолати певні стереотипи, власні упередження і страхи! Передріздвяний час так само, як і передвеликодній – це особливий момент для єдності. Розумію, що для багатьох модель міжконфесійного діалогу та співпраці виглядає певною ілюзією чи ідеєю-фікс, бо історія минулих століть занадто багато спричинила «виразок», конфліктів і непорозумінь, викривлених вражень у нашому релігійному середовищі. Усвідомлюю, те, що відбувалося протягом епох, сьогодні не можна виправити одним помахом пальця. Проте, подібно до наших Героїв, які на сході України сантиметр за сантиметром відвойовують українську землю від ворога, можемо крок за кроком долати упередження і розвивати співпрацю, а зрештою – відкривати одні одних і любити. Впродовж останнього року на Майдані ми бачили, як нам здавалося, інше українське суспільство. Насправді нічого нового не відбулося. Майдан був, по-перше, «лакмусовим папірцем», який показав, що доброго, а що поганого виплекали у собі за більш, ніж 20 років незалежності, а, по-друге, «живою водою», яка, ніби у казці, «вивела» зі стану емпатії, «перетворила» народ зі скам’янілої брили на мужнього принца. Дивлячись у дзеркало Майдану, ми зрозуміли, що багато роботи попереду, у тому числі чимало потрібно докласти зусиль до оздоровлення українського релігійного середовища. Бо потреба суспільства у комунікації з Церквою – очевидна! Рівноцінно, як потреба співпраці і братерства на різних рівнях – політичному, економічному, культурному, особливо – церковному! Під час пережитих подій ми часто згадували поняття «громадянського суспільства». За цією концепцією соціум працює за принципом «правильної» піраміди – знизу і догори. Коли аналізувала собі принцип «громадянського суспільства», то подумала, що ця модель була б ефективною для розвитку міжконфесійного і міжрелігійного діалогу. Ми не повинні чекати на рішення «верхівки піраміди», а самі, у її «підніжжі» творити єдиний простір, тобто розвивати діалог у своїх локальних середовищах, таким чином змінюючи перспективу «вершини». Для того, щоб був діалог, на мій погляд, потрібен персональний підхід і особиста відкритість на іншого. Коли впродовж реколекцій ми відвідували храми, часом можна було відчути серед учасників певний страх, боязнь вийти за власні межі, тоді мені чомусь пригадався уривок з Євангелія від Івана, а саме – розмова Филипа і Натанаїла (Івана 1: 43-51). Коли Филип каже Натанаїлу, що Месію знайдено, і це Ісус з Назарету. На що Натанаїл каже: «Що може бути доброго з Назарету». «Прийди і подивися», – відказує Филип. Оце євангельське гасло «прийди і подивися» – перший крок до діалогу, до формування цієї «правильної» піраміди. У журналістиці ми не можемо зробити якісне інтерв’ю, якщо не прочитаємо хоча б якусь базову інформацію про свого співрозмовника. Гадаю, що щось подібне відбувається і у міжконфесійному і міжрелігійному діалозі, ми не зможемо ефективно комунікувати і сприймати одні одних, якщо не знатимемо тих характеристик, які відрізняють нас чи, навпаки, споріднюють. Знаючи про ці речі, можемо далі розробляти стратегію стосунків.
Дуже радію, що ідею нашої команди підтримали наші читачі і друзі, якщо не реально у реколекційній групі, то віртуально – через прочитання текстів духовних наук на сайті. Особлива подяка отцям, які зразу ж відгукнулись на ініціативу, хоча для декого з них цей досвід був дещо новим і незвичним. Це все дає підстави для оптимістичної перспективи, для творення нехай маленького кола однодумців, кожен із яких готовий служити та любити одне одного, а отже прямувати до справжньої християнської досконалості!
Юліана Лавриш
Повязані записи
