Сьогодні річниця проголошення Івана Боско святим. 7 порад святого як бути щасливим

1. Здійсни свою мрію

Мрія – це сенс кожного життя. Потрібен горизонт для того, щоб рухатися вперед до нього і так само потрібна велика мрія, щоб йти по житті. Молодь, яка живе ідеалами, яка багато мріє, яка постійно багато вимагає і в своєму максималізмі є така нестримна, може змінити світ. Молодь є майбутнім світу. Кожен повинен мріяти і прагнути здійснення своєї мрії, бо Господь створив нас усіх дуже різними і в серці кожного є дуже різні мрії. Цей поклик, який відчуваємо – це поклик самого Бога, це Він заклав у нас мрії, і коли ми мріємо та зі всіх сил прагнемо їх здійснення, то виконуємо Божу волю.

Отець Бруно розповів притчу про маленьку дівчинку, яка віддала все, що мала, щоб купити коралі для своєї старшої сестри. Все, що мала – це немов удовині лепти – іграшки, старі монети, ґудзики – все найдорожче дитячому серцю, принесла в торбинці і висипала на прилавок перед продавцем. Його зворушене серце зрозуміло дитячу любов, і дитинка змогла отримати те, що хотіла. Так само й ми повинні мріяти та вірити у свою мрію усім серцем, а Милосердний Отець допоможе нам її здійснити.

2. Люби життя і слідуй своєму серцю

Серце вчить нас любити, беззастережно, щедро, щиро. Воно, немов дитина, швидко забуває образи, не вміє довго гніватися, пробачає. Серце завжди прагне більшого, любить життя тільки тому, що може битися у грудях. Отець Бруно до цього пункту припасував притчу “Троянда також важлива”: про жінку, яка просила милостині, й коли один чоловік подав їй до рук свіжу троянду, то вона встала і пішла. Її не було цілий тиждень. І коли інші питали, за що вона жила цей тиждень, то відповідь була одна: вона жила весь тиждень з цієї троянди. Бо є речі, які наповнюють наше серце і це дуже важливо. Всі ми потребуємо, щоби хтось наповнив наше серце. Любов до життя переповнює серце автора цих слів. Коли вкінці Бруно Ферреро запитали про те, коли він був найбільше щасливий, то отець відповів: “Я є зараз щасливий – тут, з вами!”.

3. Небо не є далеко

У притчі про бабусю, яка молилася у церкві, і внучка, який, споглядаючи червону лампадку, питався: “Бабусю, ми підемо, коли ввімкнеться зелене світло?” розповідається про сучасне суспільство. Багато з нас так живе – приходить до церкви і чекає, коли ввімкнеться зелене світло, щоб врешті можна було піти. Але небо не є “десь там”, Царство Боже є між нами, Бог є між нами тут і тепер, вже від зараз.

В іншій притчі Господь вирішив відвідати містечко й, прибувши, застав велику кількість людей та не знайшов серед них тиші. Було дуже гамірно, а Бог мовчав і коли Його залишили на ніч у храмі, то наступного ранку всі стіни були розписані одним словом: “Увага!” – воно було всюди. Ми самі безмежно спраглі уваги до Бога, часом навіть не здогадуємось, що це наша фундаментальна потреба – зауважити Господа, який так близько!

4. Майбутнє у твоїх руках

Мабуть, багато-хто в цей момент глянув на свої долоні. Це прозвучало як заклик! Заклик до дії, до реалізації тих талантів, які Господь так щедро нам дав. Можемо їх помножувати, розвивати, тим самим здійснюючи Господній задум щодо нас. Знаємо, що Ісус Христос вчить нас помножувати свої таланти щоб не бути слугою злим, але добрим, який вірно служить своєму Пану.

5. Будь міцним, будь сильним

Коли хлопчик дивився на дерева, гілки яких були пружно напрямлені до неба і по них невпинно циркулювали життєдайні соки, то запитав у дідуся чому вони є власне такими. Дідусь відповів, що дерева є такими сильними і кремезними, бо тримають небо близько до землі. Ми маємо бути міцними, сильними! Це не є легко тримати небо близько до землі, саме тому святих є так мало. Але ми можемо це робити! Постійно вносити у це життя небо, притягувати його всіма силами ближче до свого життя, до щоденності, до життя ближніх.

6. Примирися зі смертю

Стає так радісно, коли розумієш, що оце життя – це лише початок, що далі є продовження. Старенька жіночка, котра помирала, попросила, щоб їй до руки дали ложечку, коли вже буде на смертному ложі. В неї запитали: “Але як?! Всім же ж дають до рук вервицю!”. Але бабуся знала чого хоче. Вона прояснила ситуацію: завжди найбільше любила десерти після обіду, тому знає, що найсмачніше очікує на нас вкінці.

7. Життя – це гра із з’єднанням крапок, вкінці на нас чекає вічність, де зможемо побачити малюнок повністю

Господь має задум щодо життя кожного з нас. Наше життя нагадує гру, в якій послідовно з’єднуємо крапочки, малюємо лінії від крапки до крапки так, що виходить малюнок. Вкінці свого життя св. Іван Боско побачив дуже красивий малюнок. Ми також покликані малювати. А вкінці ми зможемо побачити чи малюнок Господа і наш малюнок збігаються.

Ми є немов олівець: 1) важливо, що є всередині нас; 2) ми залишаємо слід у житті; 3) олівець має резинку для того, щоб стирати – це прощення у нашому житті, коли прощаємо, забуваємо про образи і помилки інших. І останнє, четверте – найважче – це момент підстругування олівця, щоб міг бути гострим і добре малювати – маємо постійно віддавати шматочок серця, щоб бути олівцем у руках Господа.

Оплески, якими дякували всі присутні за науку Бруно Ферреро, були радісними, світлими, звільнюючими – атмосфера простоти і відкритого серця запанувала навколо. Кожен немов пройшов бліц-курс навчання цієї простоти, цього радісного легкого світла, вміння проживати своє життя серцем.

Маленька дівчинка, котра постійно бігала по церкві під час розповіді отця Бруно, була немов би живою ілюстрацією його притч – така весела, така бепосередня. То намагалася запхнути шнурок до скарбнички з пожертвами, то не могла дострибнути до ікони на тетраподі, щоб її поцілувати, а вкінці приволокла наперед великий рюкзак і мамин плащ, який зімнувши поставила на наплечник і так сіла слухати отця, ставши об’єктом усіх фотографів (дуже потішно було бачити як всі вони намагаються її сфотографувати).

Бруно Ферреро пригадав нам, що кожен може писати історії, вони є готові в повітрі тільки треба бути уважними і побачити їх своїм серцем, щоб записати. Притчі є всюди, всюди є наука Божої мудрості, яку в любові можемо спостерегти.

Така велика кількість молоді прийшла послухати цього послідовника св. Івана Боско, який вчить нас мріяти так, як мріяв цей святий. Дон Боско прагнув зробити для молоді безмір добра, і він продовжує це робити через отців салезіян, він продовжує вчити нас мріяти і не боятися мати справді великі мрії.