14 січня Церква святкує Обрізання Господа нашого Ісуса Христа. Разом з тим 14 січня – День святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, і Новий рік за юліанським календарем. Про подію Найменування Господа Нашого Ісуса Христа, про обряд обрізання та що він означав для євреїв у ексклюзивному коментарі розповідає адміністратор храму святих Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Іван Галімурка:
«Завершивши святкування Христового Різдва, сьогодні Церква святкує іншу євангельську подію, котра відноситься до різдвяного циклу і називається Найменування і Обрізання Господа нашого Ісуса Христа. Про цю подію у св. Євангелії читаємо, зокрема, таке: «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні» (Лк. 2, 21). Очевидним є те, що Господь Сам бажав мати це ім’я, якщо послав Свого ангела до св. Йосифа з повідомленням: «…ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ Свій від гріхів їхніх» (Мт.1,21). Належить розуміти, що оце особисте ім’я, яке обрав Собі Спаситель, вказує на людську природу Ісуса Христа, що схотів прийняти людське тіло, стати людиною, стати одним із нас.
При найменуванні Ісуса відбувався також обряд обрізання. Цей чин уклав Господь ще у спілкуванні з Авраамом, як читаємо у Книзі Буття: «На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас кожне ваше хлоп’я, у ваших поколіннях; і той, хто народився в Господі та куплений за гроші від якого-небудь чужинця, себто не з твого роду» (Бут. 17,12). Чин обрізання – це не що інше, як незначне відсікання передньої частинки статевого тіла у хлопчиків. У євреїв цей чин означав приналежність до вибраного народу, відповідно і релігійну та культурну його тотожність. Св. Іван Золотоустий про цю чинність говорить так: «Обрізання у юдеїв рахувалося важним, йому поступався і закон, і субота була нижче від нього (…). Обрізання ставилося вище суботи; його не залишали ні у якому часі». Тут належить сказати, що Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, все ж Він їм добровільно підкорився і належно їх зберігав. Кажучи інакше, Господь хотів стати людиною, і був людиною у всьому. Свою земну місію Він сповнив бездоганно і до кінця, як про це каже св. апостол Павло: «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Флп. 2. 8,11).
Трапляється, що іноді до нас приступають незрозумілі люди з незрозумілими книжечками в руках, і так, ніби делікатно, запитують: «А ви знаєте, яке Боже ім’я?» Нам, християнам, немає потреби вслухатися у їх слова і про щось з ними дискутувати – сьогоднішнє свято конкретно нам про це повідомляє і дає відповідь на таке питання. А якщо цього замало, то Сам Господь перед своїм вознесінням на небо говорить і обіцяє: «Ім’ям Моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане» (Мр.16,17-18).
Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!»
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
