У християн, що живуть за юліанським календарем розпочався час Великого посту. Сьогодні перебуваємо у другому дні цього благословенного часу. Про те, як налаштувати своє серце на піст, про його сенс, зміст Великого покаяльного канону Андрея Критського, потребу милостині, людські стосунки, а також про постанови, які вартує поставити собі на час Великого посту розмовляємо в ексклюзивному інтерв’ю з доктором богословських наук, викладачем УКУ – о. Олегом Кіндієм.
“Щоб добре налаштуватися на Великий піст, насамперед необхідно налаштуватися на добру роботу над собою”.
Отче, на початок розмови підкажіть, будь ласка, як налаштувати своє серце на Великий піст, який можна сказати є новим етапом для нашого духовного життя?
Кожна людина незалежно від сфери зайнятості чи свого способу життя час від часу наводить порядок. Це є ознака доброго господаря, щоб перевірити чи з станом твоїх речей все гаразд. Ми також покликанні до впорядкування свого духовного життя. Великий піст заохочує нас переглянути наші стосунки з Богом. Придивитися краще чи часом нам чогось не бракує. Можливо ми щось занедбали, чи вартує щось змінити. Час Великого посту є періодом великого генерального ремонту нашого духовного життя. Неділя перед вступом в піст нас закликає до прощення, оскільки ми розуміємо, що наші стосунки з Богом також тестуються. Ми розуміємо, що повинні переглянути також свої стосунки в родині, а також з усіма людьми з нашого кола спілкування. Щоб не залишилося недоговорених фраз і всього, що руйнує стосунки. На наші недоліки потрібно сміливо подивитися і постаратися їх виправити по мірі наших можливостей. Щоб добре налаштуватися на Великий піст, насамперед необхідно налаштуватися на добру роботу над собою. Починаємо з аналізу стану наших справ, своєрідного іспиту нашого життя та локалізуємо наші проблеми. У цьому другому етапі нам добрим помічником може стати психолог, духівник чи добра книга. А відтак починаємо виправляти наші хиби. Важливо у цьому послідовно крок за кроком виробити певну стратегію що і як виправляти.
Коли ми себе вже налаштуємо на піст, то починаємо задумуватися над сенсом посту. В чому на Вашу думку полягає ціль Великого посту?
Ціллю Великого посту є спів розп’ястися і спів воскреснути з Христом. Це мега ціль Великого посту: пережити вмирання для себе, для гріха , егоїзму, а відтак народження для Бога і життя. Покликання Великого посту – це спів вмирання і спів воскресіння з Христом.
“Святе Письмо є найкращим Богом даним орієнтиром для того, щоб переосмислити своє життя”
Перший тиждень Великого Посту літургійно відрізняється не лише від звичного життя Церкви, а навіть від інших тижнів Великої Чотиридесятниці. Зокрема Церква запрошує нас на великий покаяльний Канон Андрея Критського. Розкажіть, будь ласка, більш детально навіщо нам молитися Канон Критського?
Сам канон Андрея Критського є дуже поетичним і водночас дуже психосоматичним способом молитви. Ми співпереживаємо і використовуємо наше тіло для поклонів. Під час канону ми переглядаємо історію світу і спасіння, перечитуємо Святе Письмо починаючи від Адама і пророків і інших великих мужів Старого і Нового Завітів і звіряємо наше життя.
Для того, щоб зробити добрий аналіз нашого життя треба мати орієнтир. Святе Письмо є найкращим Богом даним орієнтиром для того, щоб переосмислити своє життя. Канон Андрея Критського є синтезом цих всіх моментів, бо в ньому вибрано найважливіші акценти: про любов, про те, що Бог сотворив цей світ прекрасним, про те, що ми згрішили і конкретно маємо подивитися на наші гріхи. Відроджуємо довіру до Божого милосердя, бо Бог не хоче, щоб ми померли, а щоб жили повноцінним життям. Бог прагне реставрувати наше життя, відновити і повернути до повноти. Канон Андрея Критського – це для нас спосіб перечитати Святе Письмо, а також емоційно і духовно спів пережити з тими подіями. Ми встаємо навколішки і навіть робимо метанію до самої землі, щоб розуміти, що цей процес заторкає і нашу душу і наше тіло і наш дух – всі аспекти наше життя. Але також ми дивимося у майбутнє, не зупиняємо наш погляд у минулому. Воскресіння – це наша доля і наше майбутнє.
“Ми набагато глибше переживаємо духовне одкровення, коли задіюємо всі наші внутрішні, духовні і тілесні фактори”.
В основному Канон Критського асоціюється з поклонами і люди часто кажуть, що йдемо на поклони. Можна також почути, що мені важко бити поклони і зустрітися з нерозумінням потреби, мовляв чи Бог мене без поклонів не любить? Навіщо нам взагалі прикладати такі зусилля і йти на поклони?
До цього питання можна підійти з точки зору справжньої любові. Справжня любов – це не любов слів. Це і слова, і пережитя і обійми. Кого любиш хочеш міцно обійняти. Ми даруємо слово, думку, серце, а також доторк. Так і тут поклон є одним зі способів виразити любов до Бога. Наприклад музикант може насолоджуватися прекрасною мелодією, але він мусить взяти до рук скрипку чи гітару, чи сісти за фортепіано, щоб ця мелодія зазвучала. Можна спостерігати за тим, як інші долають перешкоди, скачуть, боксують, але поки ти сам не почнеш бігати, підтягуватися до ти до кінця не розумієш суті і глибини спорту. Так і в духовному житті. Ми набагато глибше переживаємо духовне одкровення, коли задіюємо всі наші внутрішні, духовні і тілесні фактори. Стаємо навколішки, робимо поклін і таким чином ми активізуємо всю нашу фізичну діяльність. Для тих, хто сумнівається чи вартує йти я б порадив піти і спробувати. Насправді по-іншому не відчуєте і не дізнаєтеся. Після одного дня хоч відчувається фізична втома, але дух горить і радіє.
Очевидно, що поклони самі по собі не є спортом. Вони дають користь лише тоді, коли ми усвідомлюємо, що є вільними особами. Коли ми повноцінно і фізично і духовно задіємо себе. Ми починаємо торкатися того, кого любим фізично, непросто поглядом. Тоді ми переживаємо реальність, що нам потрібне наше тіло. Ми є храм Духа Святого, як каже апостол Павло, а храм потребує, що в ньому був порядок і догляд. Поклони це також гарний спосіб вичавити з себе гордість, яка разом з егоїзмом є найбруднішим сміттям у нашому духовному житті, а поклонитися перед Божественною любов’ю. Бо ми розуміємо, що тільки з Богом можемо бути щасливими.
“Щасливішим є той, хто дає, чим той, хто отримує”
Євангеліє, яке нас готує до Великого посту звертає увагу на милостиню. Якою має бути наша милостиня? В чому її сенс? Як мудро підходити до цієї потреби?
Сама милостиня ще раз пригадує нам наскільки ми є взаємопов’язаними і показує нам це в дуже конкретний спосіб. Через милостиню ми єднаємося з тими людьми, які мають менше. Нам всім буває важко, але ми один одному допомагаємо і всім стає від цього легше. Друга річ, в цьому проявляється Біблійний принцип, бо як каже апостол Павло, що щасливішим є той, хто дає, чим той, хто отримує. Коли ми віддаємо ми створюємо місце для чогось нового. Коли ділимося чимось своїм, то створюємо нагоду для себе отримати ще щось більше. Милостиня – це також для нас спосіб розвиватися. Милостиня вдови, яка віддає дві останні лепти означає, що вона повністю готова на оновлення, вона створює простір для дії Бога. Так само і через милостиню ми творимо простір для Божої дії у нашому житті. Інша річ, що ми маємо творити милостиню відповідально. Милостиня вимагає і передбачає побудову стосунків з тою людиною, якій ми хочемо допомогти. Наприклад я задіяний в одному проекті, який раз на тиждень розвозить їжу людям, які залишилися за межею бідності. Коли ми приїжджаємо на зустріч, то відчуваємо, що їм потрібна не так їжа, як спілкування з нами. Вони прагнуть поділитися своїм життям. Їм важливо відчути, що про них не забули. Ось в цьому є те, що будує. Ми можемо на певний час відмовитися від їжі, але ми не можемо жити без стосунків і без доброго слова. Під час милостині ти відчуваєш, що не ти людям даєш, а люди тебе наповнюють радістю. Через вдячність, молитву чи усмішку, яка з’являється в знак того, що про них не забули. Милостиня – це також спосіб побудови стосунків. Це дуже глибокий вираз Божої любові. В М’ясопусну неділю Ісус говорив: «Те, чого ви не зробили одному з моїх найменших братів, і мені не зробили». В такий спосіб Він нам ставить завдання шукати за тими, хто потребує. Він заохочує виходити і спілкуватися з людьми про їхні потреби. Сам вихід на зовні є великим благословенням. І для тих, хто потребує і для тих, хто задіяний у допомозі. Бо це відновлює, а Бог якраз і прагне відновити почуття людської гідності. Бо люди за межею бідності відчувають себе неповноцінними і в них загострене почуття несправедливості. Наймиліші Богові ті, хто найбільше потребує.
Про три завдання на час Великого посту
Перед початком посту хочеться з користю використати сам час посту. Які завдання чи постанови найкраще собі поставити?
Звернімо увагу на піст, молитву і милостиню. Можна для себе виокремити таких три завдання на час Великого посту. Молитва – це стосунок з Богом. На час посту доцільно поглибити і урізноманітнити свою молитву. Сказати Богові нарешті те, що ми давно хотіли. Спробувати почути, що Бог хоче мені сказати. Це постійний процес. Бо також може бути небезпека звикнути до якогось типу молитви. Ми ніби молимося устами, а серцем не молимося. Тут також можна поставити завдання: відновити щиру молитву. Також навчитися звертати увагу на деталі. Тренувати свою волю. В пості ми відмовляємося від м’яса, що позитивно впливає на наш організм, а також на природу. І третє – милостиня. Поставмо собі завдання впродовж посту когось знайти. Можливо потребуючим є хтось з родини чи в твоєму під’їзді. Запитайте, як в цієї особи справи. Проявіть людяність. Коли ми починаємо це робити, то зовсім по іншому віднаходимо свій сенс життя. Створюємо громаду небайдужих людей. Ми маємо відновити добрі людські стосунки. В першу чергу бути людиною і по людськи ставитися. Будьмо друзями, відновімо людську солідарність. Тоді поглиблюється сенс нашого життя, бо ми розуміємо, що наш стосунок з Богом і з іншими людьми займає важливе місце в житті. Допомагає нам побачити наші недоліки і почати виправляти. Так зможемо стати трошки кращими, навчимося трошки глибше любити, бути трошки більше усміхненими, зможемо відновити віру. Ми всі спасенні надією. В час посту ми покликанні відновити цей промінчик надії, що перед нами дуже великі перспективи. Бог не забув про нас, Він поруч і йде з нами життєвою стежкою і хоче, щоб ми були щасливими і любленими, щоб ми повноцінно жили.
На завершення нашої розмови що Ви б побажали нашим читачам на час Великого посту.
Переконаний, що в час посту кожен має знайти щось для себе. Я би дуже радив прочитати довгу книжку. Відновити стосунок з людиною, з якою можливо його втратили. Подзвонити комусь, хто нас образив. Відвідати дороге для нашого серця місце. Віднайти час для тиші, для того, щоб здолати цей хаос шуму і гаміру. Вийти серед ночі на двір і просто подивитися на небо. Це дуже конкретна і надихаюча порада усвідомити, що я частинка великого світу, в якому Бог покликав мене до життя. Він прагне, щоб я гармонійно співіснував з людьми і з природою і з самим Творцем.
Розмовляла Христина Кутнів
Повязані записи
