Якщо б вас спитали: «Що у людях лякає вас найбільше?», якою була б ваша відповідь? Ненависть, нервозність, бунтарство, підлість… У кожного із нас знайдеться свій варіант. Особисто мене завжди тривожила досконалість. Вона проявляється у незворушності до найбільш неадекватним життєвих проблем, у вмінні завжди вилізти сухим із води й у тому, як багато псевдовіруючих людей фанатично поклоняються своїй Королівській Величності, видаючи таку поведінку як істинну приналежність до своєї релігії. Мова йде і про християн, і про мусульман, і про євреїв та ін. Проте, у цьому матеріалі зосереджусь детальніше на християнах.
Як християнка, яка не завжди ходить до Церкви, забуває молитись, коли все добре, але коли трапляється якась біда, відразу звертається до Бога, я розумію, що не маю ніякого законного права будь-кого осуджувати. Але ще з дитинства в мене не зникає гнітюче відчуття, що люди постійно створюють чергу за Господнім милосердям, прощенням, любов’ю, розрадою і підтримкою… але парадоксально, що в авангарді цієї черги завжди опиняються хитрі духовні корупціонери, тоді як по-справжньому щирі люди стають лузерами (це я не про себе J).
То хто ж вони – святі грішники, і яким чином прагнуть першими дістати квиток до омріяного Царство Небесного.
Спосіб 1. Лицемірство як міраж щирості
Часто ми бачимо людей, які позиціонують себе як великі християни, але коли буде можливість кинути Вам ніж у спину, вони першими радо зголосяться. Нехай такі персони готові на пам’ять процитувати увесь Старий і Новий Завіти, проте вони без роздумувань зрадять вас, коли їм це буде вигідно.
Спосіб 2. Не ділом, а словом…
В моєму житті було дуже багато випадків, коли я просила про допомогу людей, яких вважала втіленням ангельської сутності на нашій пекельній землі. Але вони просто відверталися, говорячи фразу, яку я ненавидітиму до кінця життя: «Все буде добре!». Чесно кажучи, в такий момент руку підтримки завжди подають ті, на кого ти найменше сподіваєшся. Скажу щиро, найкращі, найщиріші і найбільш благородні люди, яких я знаю, вважають себе атеїстами або агностиками. Хоча усе їхнє життя, усі по-справжньому людські вчинки, вміння жертвувати собою заради інших, характеризує їх як еталонних християн. Зрештою, як сказав Оноре де Бальзак: «Сумніватись в Богові – означає вірити в Нього».
Спосіб 3. Топтати людську гідність – прояв милосердя?
Більшість людей злі, мегажорстокі, байдужі до інших. Моє суб’єктивне враження таке: «найпаскудніші» люди – це ті, кого всі вважають майже святими прибічниками Христа. Вони викинуть вас із свого життя як пакет зі сміттям, як тільки ви перестанете приносить їм користь, чи противитись їхнім начебто оригінальним стандартам життя. Відома радянська акторка Надія Рум’янцева завжди любила повторювати: «Ніколи нікому не жалійтесь і ні перед ким не плачте. Пожаліти – не пожаліють, а поважати перестануть». Звісно, якщо ви хочете вилити душу справжньому другові, перевіреному роками і випробуваннями, це правило втрачає свою актуальність.
Спосіб 4. Гроші, гроші і ще раз гроші…
Чомусь ті, які володіють більшими матеріальними достатками, впевнені, що інші люди, які ходять до Церкви – масовка, що віддзеркалює їхню неперевершеність. Вони навіть не сумніваються у тому, що є улюбленими дітьми Бога. Проте, ми з вами добре знаємо, що Господь найчастіше симпатизує аутсайдерам…
Спосіб 5. Віра як покривало для нарцисизму
Терпіти не можу, коли людина зробить якусь мікроскопічну добру справу, але хизується нею так, наче змінила долю світу, в той час, коли аристократи духу скромно залишаються в тіні, не чекаючи за це ані нагород, ані похвали, ані місця на п’єдесталі переможців. Гірше буває тільки в тому разі, якщо людина використовує свою релігійність, набожність, причетність до вічності заради меркантильних і ницих цілей.
Звісно, в цьому матеріалі я описала багато емоційних, наболілих речей, які не кожен хоче чути, і які також заслуговують на об’єктивну критику. Я впевнена, що нас оточує багато світлих, чесних і справедливих людей, які вірять в Бога (нехай і по-своєму). Вони ніколи не були і не будуть досконалими, вони роблять багато помилок, бурхливо відрікаючись від Господньої ласки, ігноруючи Його Любов. Але такі люди завжди мають сміливість пройти свій шлях чесно, відчувши кожен камінчик під ногами, падаючи і піднімаючись знову, мокнучи без парасолі. Тоді як інші в нових імпортних мештах не соромляться скоротити дистанцію…
Лідія Батіг
Повязані записи
