“Дивний Бог у святих Своїх!”, – взиває псалмоспівець Давид. Святі – це люди, звичайні люди. Будучи гріховними, такими, як ми, вони, оголосивши війну всім страстям і провинам, осягнули вічне і блаженне життя. Чому дивний наш Творець у святих? Тому що мученики, праведники, святителі і преподобні здивували всесвіт своїм подвигом життя і стали вже такими, що не від цього світу. У своїх вчинках, стилі життя, вони перестали бути схожими на нас земнородних, але дали можливість нам зорувати на них і бути схожими на них.
Християнин повинен читати житія святих, бо житіє це не біографія до якої ми звикли, це не есей і не портрет людини. Житіє святого – це перш за все настанова, як, живучи з Богом і в Бозі, можна осягнути вічне і блаженне життя. Тому інколи від віруючої людини можна почути: “Ось ви мені порекомендували читати окрім Біблії ще житія святих, а я ось читав і мені нудно, нудно від того, що житія, особливо мучеників, дуже схожі одне на одного”. Чому людині в такому випадку нудно і не цікаво? Тому що вона, читаючи житіє святого, раптом подумала, що я святою ніколи не стану, зараз не час йти на муки за Христа, не час перебиратися для подвигу в пустелю. Вона не відчула близькість святого, який був поруч.
Днями Церква відзначала пам’ять св. вмч. Параскеви-П’ятниці. В нашому народі особлива їй шана з давніх часів. З давніх-давен у багатьох українських хатах серед ікон можна було зустріти образ святої. Вона є покровителькою худоби, торгівлі; на її честь називалися криниці та святі джерела; своїм заступництвом вона зціляла багатьох від хвороби очей та недугу п’янства. Про її надзвичайну близькість і поміч до нас свідчить такий звичай, який існував у Стародубському полку (Стародубщина) на День пам’яті св. вмч. Параскеви. Під час хресної ходи люди водили дівчину, яка собою зображала святу великомученицю. А потім на закінчення процесії приносили їй з подякою всілякі дари. Що це за такий позацерковний звичай і традиція, що в нас тепер викликає подив? Чому саме так віруючий український народ вшановував святу. Віра в її заступництво і поміч була настільки великою, що віруючий люд хотів бачити великомученицю поруч і це не був забобон, або ж якийсь церковний поклонний “рецидив”. Так виявлялася віра в небесне заступництво св. Параскеви.
Те, що святі є поруч із нами, і інколи в такий дивний спосіб, свідчить ще один випадок. Один афонський старець приязно кожного дня молився святим, яким випадав день. Зранку, прокинувшись і ставши на молитву, він помітив, що в келії десь запропастив церковного календаря і помолився просто: “Святий цього дня моли Бога за нас”. Раптом йому з’явився святий мученик Лукіліан і промовив: “Я святий мч. Лукіліан і сьогодні день моєї пам’яті”. Старець трішки не дочував і у молитві промовив: “Святий мученику Лукіане моли Бога за нас!”. Тоді святий з’явився йому вдруге і дорікнув старцю: “Я не Лукіан, а Лукіліан”. Ось навіть у такий дещо саркастичний спосіб святий допоміг афонському старцю помолитися і був поруч з ним в день своєї пам’яті.
Святі також допомагали найвидатнішим нашим агіографам св. Симеону Метафрасту та св. Димитрію Ростовському. Коли вони писали свої “Мартиролог” і “Житія святих”, то їм являлися святі і доповнювали, або ж підказували, як те чи інше житіє укласти. Все це засвідчує близькість до нас святих, знаходження їх поруч з нами. Отож моліться святим, своїм небесним покровителям, читайте їх житія, для того щоб уподібнитися їм, тому що зі святими, друзями Христовими і нашими, легше осягнути блаженне і вічне життя.
Митрополит Димитрій (Рудюк)
Повязані записи
