Час Великого посту невпинно добігає до свого завершення. Здавалося, що тільки вчора його розпочато. Коли ми дивимось на ікони хресної дороги, то бачимо картини страждання Ісуса Христа. Такі, подібні моменти є і у нашому житті. Проте навіть страждання стають прекрасними, бо мають свою цінність. Хотів би більше поміркувати над останніми моментами у житті Ісуса Христа, зосередьмо свою увагу на події Тайної Вечері.У цих подіях ми бачимо, як Бог любить нас до кінця. А що означає любити до кінця? Це можна порівняти з банкою, яку вщерть наповнили камінням. І ця Ісусова любов до кінця проявляється у певних його жестах під час своєї останньої вечері з учнями.
Вражає той момент, коли Христос омиває ноги своїм учням. Кожен із нас сказав би, що у цьому нема нічого незвичного, оскільки кожен так зможе – допомагати хворим, опікуватися немічними… Проте ми, люди, завжди роблячи комусь добре, хочемо отримати собі у відповідь. Ісус вмиває ноги учням безкорисно. Миття ніг – це єднання між учнями, а також символ святості. Також, щоб брати участь у житті Ісуса, потрібно подивитися на свої стопи, – ким я є, що роблю. Також є дуже символічним момент, коли Христос пішов молитися у Гетсиманський сад. Своїм прикладом Він показав, що Бог до нас найкраще промовляє на самоті. Учні шукають Його, як свого Учителя. Це закономірно, оскільки їхнє життя – це служіння іншим через велич Божого Слова.
Ісус знав про свої страждання. І у цьому також показав їхню цінність, адже через біль ми проходимо внутрішнє очищення, ми не потребуємо вдягати маску, показувати з себе когось іншого. Якщо відкриваємось Господу, стаємо у правді перед собою, прийняти себе і пробачити собі. І це важливо, оскільки потім зможемо робити правильний вибір і приймати рішення. Якщо ми залишимось рабами всередині, ми втратимо зовнішню свободу. А для того, щоб бути вільними внутрішньо, потрібно прийняти і полюбити себе. Як це зробити? Стати смиренним! Смирення – це вміти побачити себе, своє оточення у правді! Бог обирає таких, як я, недосконалих і грішних, бути священиками. Ми чуємо про упадки інших, але це не означає, що самі їх не робимо. Проте через власне смирення і недосконалість прямуємо до святості. Господь обирає для служіння справді недосконалих. Подивімось на учнів Христа. Петро – тричі Його відрікається, Юда – зраджує, інші – залишають Спасителя. Але Ісус їх не відкидує, навпаки прагне, аби вони брали участь у всіх подіях і разом з Ним переживали страждання. Так само маємо і ми робити. Інколи, коли приходимо до храму, думаємо про багато речей, проте маємо заглибитись на зустріч з Господом! Це не означає, що повинні відмовитись від думок, але цілковито віддати їх Богові.
Наприклад, під час Великого посту ми ігноруємо чимало речей – музику, їжу. Кожен робить свою постанову, і це його лікує. Бо кожна жертва відкриває нам інше бачення, дозволяє щось змінити у своєму житті. Адже інколи ці речі можуть поневолювати мене. Інколи ми нарікаємо, що піст важкий, але якщо хтось когось любить, то намагається все для нього зробити. Так само, коли ми любимо Господа, то віддаємо Йому цю любов. Подивімось на приклади учнів – Юди та Петра. Коли ми знову-таки повертаємось до Тайної Вечері, бачимо момент, коли Ісус дає своє Тіло і Кров йому в уста. Це означає, що попри все Господь любить Юду до кінця, хоча і знає про майбутню зраду. Христос не називає перед учнями імені зрадника, оскільки не хоче викликати бурі осуду. Інколи у нашому житті нам видається, що ми знаємо відповіді на всі запитання, можемо будь-кого обговорювати, але, коли приходить певний момент, не знаємо, як повестися у тій чи іншій ситуації. Часто займаємось критиканством інших, бо критика – це бачити явище насправді, уповні, правдиво. Критиканство ближнього – показ відсутності любові. Коли кидаю у когось камінь, маю розуміти, що він може повернутися у відповідь. Тому насправді Тайна вечеря – це трапеза любові. Бог завжди хоче бути присутнім у нашому житті, бути з нами. У притчі в образі милосердного самарянина постає сам Ісус. Адже маємо символізм: перехід від Єрусалиму до Єрихону – втеча від Бога, адже Єрихон завжди асоціювався із злом, це місто знаходиться біля Мертвого моря, де нема життя. У Євангелії, коли євреї сваряться з Ісусом, намагаються Йому щось доводити, називають Його самарянином. Тому Ісус дає Юді шанс, дає можливість змінити себе. Але чому Юда цього не розуміє? Тому що його серце залишається пустим. Він боявся пустити Христа у своє життя. Ісус був біля свого учня і захищав його від зла. Проте у певний момент Господь не зміг протидіяти дияволові. Юда був скарбником, але постійно викрадав гроші. Для чого? Адже ж він міг попросити про кошти. Проте Юда крав, бо ніколи не міг повірити, що його можуть любити безкорисно. Він хотів через крадіжку бути кимось. Багато людей сьогодні живуть за подібною схемою. У коментарях до Біблії ми читаємо, що Юда ніколи не був любленим своїм батьком. В історії бачимо приклад Гітлера, який теж був позбавлений цієї любові. Він хотів бути митцем, проте цей брак спонукав до егоїстичного вираження бути кимось. Історії з дитинства сильно впливають на наше життя. Можу говорити на основі власного прикладу – я був небажаною дитиною, перед народженням багато з рідних хотіло, щоби мене не було, через аборт, але моя мама хотіла щоби я жив, пізніше я народився дуже слабким, мене тримали в інкубаторі певний час. Пізніше у школі постійно вдягав якусь маску, показував з себе когось. Лише у семінарії Бог відкрив для мене, ким я є насправді. Юда міг прийти до Ісуса, подивитися у Його очі, які не осуджують, проте він цього не зробив. Бо не міг повірити, що можуть любити до кінця. Так само образ апостола Петра, який також був недосконалий, тричі відрікся від Господа, але, подивившись в очі Спасителя, почав каятись і плакати. Апостол побачив безмежну Любов, про яку думав, але не міг пізнати до кінця. Тому Господь відкриває йому це багатство, щоб він міг надалі провадити паству.
Я знову звертаюсь до зупинок хресної дороги, бо насправді у них бачу самого себе. На кожній із них Господь показує, що ми не є самі, хоча на хресті Він відчув самотність. Ісус говорить нам, що найкраще нас розуміє, оскільки Він багато пережив подібного. Бо страждає разом з нами. Ось чому важливо, коли переживаємо якісь свої страждання, дивитися на розп’яття, на рани. Бо часто ми втікаємо від проблем в інший світ – віртуальний, намагаючись заглушити внутрішній біль. Маємо постійно звертати обличчя до Господа, черпати духу з Його страждань, розуміти, що Тайна Вечеря у нашому житті – це щось більше, ніж зустріч.
о. Петро Франків, вікарій парафії костелу святого Антонія
Повязані записи
