Напередодні Радониці – дня поминання покійних, який припадає на другий вівторок після Великодня – дуже важливо сказати про помилки, що найбільш часто зустрічаються, що стосуються питання поминання покійних. Адже і за радянських, і в нинішній освічений час турбота про те, щоб нашим рідним добре жилося на тому світі, стоїть не на останньому місці. Важливим елементом турботи про небіжчиків в більшості релігій є поминки – обіди або їстівні подаяння на честь людини, що померла.
Примітивне язичництво вірить, що поминальні продукти нез’ясовним чином передаються в інший світ, і померлий родич може їх їсти. Більш розвинені релігії (наприклад, індуїзм) розглядають поминання як жертву, яка служить своєрідною платою богам за благу долю небіжчика. У християнстві теж є традиція поминання, але вона має мало спільного з тим, про що ми говорили вище.
Померлій людині їжа не потрібна! Це Церква говорила завжди. По той бік смерті зберігається особистість, душа і всі емоційні характеристики людини, але чисто біологічні функції там припиняються – адже тіла немає! Тому «передачі на той світ» абсурдні з точки зору Церкви. Але що ж тоді має на увазі християнська традиція, що не заперечує ідею поминання померлого їжею?
Справа в тому, що померлим людям потрібна молитва за них. Дуже добре, якщо людина вмирає, очистившись і виправившись. Але, на жаль, багато хто йде у вічність нерозкаяним, з важким гріховним тягарем, який вони накопичили в своєму житті. І, перебуваючи в такому стані, люди потребують нашої допомоги. А допомогти їм ми можемо молитвою, милостинею і добрими справами, зробленими заради них.
Про те, як діє молитва на іншу людину, говорити дуже важко, оскільки все в світі знаходиться у владі Бога, і всі таємниці буття відає тільки Він. Але досвід Церкви говорить про те, що молитва дуже дієва, і померлий, за якого помолилися в храмі і заради якого дали милостиню, отримує через це допомогу.
Накритий поминальний стіл і приношення – це не спосіб «поліпшення житлових умов» на тому світі, і не спроба задобрити Бога, адже Він їжі теж не потребує. Їжа – це всього лише форма милостині, яку ми творимо заради померлого. І тут дуже важливо, як ми її творимо. Милостиня повинна нас самих робити добрішими, і якщо це станеться, то і небіжчикам нашим буде набагато легше по ту сторону життя. Тому, якщо поминальний обід був зроблений для галочки, без молитви про померлу людину, то навряд чи від такого обіду померлий отримає багато користі.
Ще серед далеких від Церкви людей (та й серед віруючих, на жаль, теж) є традиція на наступний день після похорону приносити на могилу тарілки з їжею. Або ж при кожному відвідуванні могили залишати на надгробках шматки хліба, цукерки, крихти печива, чарочки з горілкою. Вважається, що душа ще не покинула межі Землі і гуляє по тих місцях, які їй були важливі. Ось родичі і запрошують її розділити з ними трапезу, вважаючи, що небіжчик нез’ясовним чином теж може до неї приєднатися. Насправді ця практика язичницька і з християнством не пов’язана. Подякують за таке частування скажуть хіба що цвинтарні коти і собаки, а небіжчикові ці печеньки – тільки печаль. Не чарки з горілкою і солодощі йому тепер потрібні, а наша молитва – щира, чиста, жива. А найкращим місцем молитви є храм Божий.
Якщо ви подаєте їжу в храм, тут теж важливо пам’ятати кілька моментів. По-перше, в храмі, перш за все, моляться. І без молитви залишене приношення (свічки, продукти, гроші) не мають для небіжчика ніякої цінності. Ви можете принести гори, але якщо це буде зроблено без віри і молитви, то толку від цього буде мало. І для вас, і для померлого. І, навпаки, якщо у людини нічого пожертвувати, але вона буде гаряче молитися про своїх близьких померлих, то ця молитва буде цінніше будь-яких багатих приношень. Важливо в кінцевому підсумку зрозуміти, що Царство Небесне не купується і не продається! Ні за які гроші! Царство Небесне досягається тільки старанною духовною працею, і наша милостиня (їжа – в тому числі) – це один з елементів такої праці.
Ну, а якщо все-таки ви захочете пожертвувати, то важливо пам’ятати – жертвувати потрібно краще! Щоб у людини, якій ви даєте милостиню, була від вашого приношення справжня радість. Щоб вона захотіла помолитися про небіжчика, і робила це з вдячністю, а не сприйняла вашу жертву як подачку. Це дуже поширена помилка – ми часом хочемо трьома цукерками купити собі рай. Але такий підхід – пряме лукавство. Бог чекає від нас покаяння, зміни в кращу сторону, позбавлення від скупості, жадібності, черствості душевної. І якщо ми зможемо через милостиню змінити себе подібним чином, якщо зуміємо поправити власне духовне здоров’я, тоді зможемо поділитися ним і з нашими померлими близькими.
Джерело: фб-сторінка ігумена Савватія Собко
Повязані записи
