Священний Синод Православної Церкви України розповів про походження Григоріанського та Новоюліанського календарів та про мотиви спротиву їм, а також чому до розв’язання календарного питання в церковному житті потрібно підходити не поспішаючи та виважено.
Про це повідомляє пресслужба ПЦУ.
У тексті Постанови №52 Священного Синоду ПЦУ від 2 лютого 2023 року зокрема говориться:
«Загальновідомою є проблема юліанського традиційного календаря, в якому відбувається накопичення невідповідності між астрономічним і календарним рівноденням. Нині це розходження складає 13 днів, а з плином часу складатиме місяці. Попри давню традицію використання Православною Церквою юліанського календаря, сам цей календар має світське походження, а накопичення в ньому розходження теоретично може привести до того, що святкування Різдва Христового і Богоявлення може зміститися на час приготування до Великого посту і навіть на сам піст, що є абсурдним.
У зв’язку з цим в Католицькій Церкві у XVI столітті відбулася реформа та було запроваджено новий, більш точний календар, названий григоріанським. Однак спосіб впровадження цього календаря, коли його прийняття чи неприйняття пов’язувалося з визнанням найвищого релігійного авторитету Римських пап, став однією з причин спротиву григоріанській календарній реформі.
Сто років тому, використовуючи напрацювання сербського астронома Мілутіна Міланковича з реформи та уточнення юліанського календаря, поступово в Православній Церкві став запроваджуватися оновлений календар, який виключає недолік юліанського календаря і є більш близьким до астрономічних даних, ніж григоріанський календар. Станом на цей час календарна традиція щодо відзначення нерухомих свят і днів пам’яті святих відрізняється, однак більшість Церков (Вселенський Патріархат, Олександрійський Патріархат, Антиохійський Патріархат, Румунський Патріархат, Болгарський Патріархат, Церква Кіпру, Церква Греції, Церква Албанії) використовують новоюліанський календар.
На жаль протягом попереднього часу оновлення календарної традиції було дискредитоване її зовнішнім нав’язуванням, примусом до відмови від православної та національної ідентичності. Спротив календарній реформі у межах колишнього СРСР був також частиною опору тоталітарній більшовицькій політиці.
У нових реаліях незалежності України та буття автокефальної Помісної Православної Церкви України загрози та ризики для православної і національної ідентичності, пов’язані у минулому з календарними реформами, нівелюються. Поступово в церковному середовищі та загалом в суспільстві зростає запит на проведення календарної реформи і узгодження календарної традиції ПЦУ з традицією, прийнятою більшістю Помісних Православних Церков.
Водночас досвід впровадження календарних реформ у минулому свідчить, що поспішність впровадження, відсутність широкого усвідомлення потреби та значення реформи, фактор її адміністративного проголошення згори без рецепції повнотою Помісної Церкви несуть ризик утворення розколу (схизми)».
Читайте також: В ПЦУ затвердили порядок переходу громад на новоюліанський календар
«Я проти нової дати Різдва, поділимо Україну ще й по календарю», – Митрополит Димитрій
Рефлексія на рішення Синоду ПЦУ: львівські єпископи про святкування Різдва 25 грудня
Повязані записи
