У Львові попрощалися із героїчним командиром 2-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор», Тарасом Бобаничем (Хаммером), який загинув у бою під Ізюмом. Тарас прикрив собою побратимів. Чин похорону звершили у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Очолив моління куріальний єпископ Києво-Галицького Архиєпископа Владика Степан Сус у співслужінні із настоятелем храму о. Тарасом Михальчуком та військовими капеланами. Прикметно, що з площі Ринок на Личаківський цвинтар були приготовані автобуси, але жоден з побратимів Тараса у нього не сів. Вони пройшли пішки всю дорогу, в особливий спосіб, віддаючи нашу своєму незламному лідеру. Публікуємо слово Владики Степана Суса, де він закликав кожного з нас наповнювати своє життя змістом, щоб як і у щоденності Тараса ми завжди пам’ятали про Бога і Україну.
Сьогодні ми зібралися тут, щоб помолитися за нашого Тараса. Тараса, який, здається, зібрав у своїй особі все те, що може бути найкраще і найпотрібніше для Захисника України, для воїна. Його серце було наповнене великою любов’ю до України і до Бога, як джерела тих цінностей на яких базуються мудрість, витривалість, любов, відвага – все те, що кожному з нас потрібно. Тарас усе це вмістив у собі. Вмів бути другом для всіх. Багато з нас тут присутніх, напевно, що у певний момент його зустріли. Маємо нагоду сьогодні,у день його похорону подумати над тим моментом нашого знайомства з Тарасом – де і коли, у яких обставинах. Але всі ми відчували, що він був непересічною особою, особистістю. Він вмів будувати себе, але також вчив і старався будувати інших. Був лідером і залишається ним. Він умів об’єднувати. Навіть коли було непросто, він не боявся, а робив своє. І зараз ми, у своєму житті, те за що Тарас боровся, заради чого жив, маємо продовжувати. Не можемо допустити, щоб ми стали байдужими. Тарасове життя свідчило про зміст, про вміння будувати цей зміст щодня. Зміст власного життя, власного служіння. Якщо кожен з нас почне працювати над змістом власного життя, де буде місце для України та Бога, то ми будемо справді непереможними. Сьогодні ми дякуємо Богові за дар життя нашого Тараса. Дякуємо його батькам, тим, хто ділився найкращим. Тому що виховати когось – це поділитися собою. І те що він став відважним воїном і захисником – це також велика праця батьків. Просимо сьогодні Господа Бога, щоб дарував йому вічне життя, де немає смутку, де немає війни, але де є наші Герої. Щоб Тарас молився за нас, щоби ми гідно виконували свої завдання і були переможцями цієї війни. Нехай Господь обдарує своєю ласкою і благодаттю усіх наших воїнів і Героїв.
також фото Руслана Гуменюка
Повязані записи
