Коли історія стає свідченням духовної міці. Саме це можна сказати про програму “Київське християнство”. Її співкординатором є старший викладач кафедри історії Українського Католицького університету директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса Іван Альмес. Цікаво, що пан Іван походить із багатодітної родини священнослужителя ПЦУ із Львівщини. Відтак, він поділився із сайтом “Духовна велич” розповідями про традиції у родині, які сформували у ньому любов до щоденного читання Святого Письма, молитви, а також надихнули на глибинні дослідження історії Церкви. Не оминув пан Іван спогадів про свого наставника на історичній ниві, старшого колегу Ігоря Скочиляса, чиє життя обірвалося через COVID-19.
-Розкажіть про свої наукові дослідження, як це почалося у Вашому житті? Як черпаєте для цього натхнення?
-Я займаюся історією Церкви. Напевно вже 10 років ще з університету Франка, де я навчався. Мене часто питають: “Чому така тематика – історія Церкви?”. Напевно через те, що я походжу зі священичої сім’ї, відповідно була і потрібна література. Тому я мав той бекграунд, який мені допоміг. Потім трохи випадково потрапив в УКУ, про що взагалі не шкодую. Я тут вже з 2014 року.
-Православний в Українському Католицькому університеті. Чи чули іноді закиди зі свого середовища, що це певний дисонанс?
-Буває, особливо закиди лунають з тих середовищ, які не знають ні що таке УКУ, ні до кінця не розуміють, що таке християнство. У 2014 році коли мені професор Ігор Скочиляс запропонував працювати в УКУ, то я навіть не розпитував які у мене будуть посадові обов’язки. Бо я знав, що Український Католицький університет – це добре середовище, що це перспективно, що тут чудова бібліотека. Тут є академічна свобода. Мене приваблювало, що тут християнські цінності.
-Тобто можна зробити висновок, що Ви за екуменізм?
-Я спокійно до цього ставлюся, не можу сказати, що я палкий прихильник екуменізму. Але якщо по-людськи і по-християнськи підходити, то завжди буде діалог і спілкування. І спільні точки дотику неодмінно знайдуться.
-Тома Кемпійський казав про те, що знання приносить страждання. Прагнення наукових здобутків – це не гординя? Яку собі даєте відповідь на це?
-В тому числі й гординя. (посміхається). Втім православ’я не шкодить самореалізації, але навпаки допомагає. Стимулює і надихає самовдосконалюватися. Мене мотивує те, що потрібно формувати український науковий пріоритет. Християнство допомагає побачити де гординя, а де ні і спробувати собі на бік її відсунути та працювати далі.
-Розкажіть штрихами про свій досвід зростання у священичій родині. Чи була дружба між братами і сестрами чи навпаки суперництво? Якою є атмосфера священичої сім’ї зсередини?
-У нас велика сім’я. Всього нас семеро дітей у батьків. Зараз я приїжджаю додому з УКУ до своєї батьківської православної родини і спостерігаю, що мої брати та сестри вже повиростали. Два мої брати священики, тато священик, один зять священик, інший стане ним у перспективі. Але це дуже цікаво. Завжди є про що поговорити. Дуже вдячний своїй родині. Щодо традицій, то ми щодня всі разом читали Святе Письмо. У дитинстві це було трохи під примусом, ти ще до кінця не все розумієш. Але читання Святого Письма насправді діє. Ця традиція нас формувала. Під час читання ми всі справи відкладали і мінімум півгодини читали якийсь фрагмент. Коли вже я став дорослим, то самостійно читав і ті уривки, які у дитинстві не розумів і вони по-новому відкривалися. Якщо за рік прочитати повністю всю Біблію, то це дуже тримає і зміцнює. У вірі і християнстві треба застосувати зусилля, приділити цьому часу, як і навчанню. Також у нашій родині була спільна молитва. Зранку, ввечері, ми збиралися по двоє, по троє і молилися. Так само молитва перед обідом і вечерею. Ніби дрібниця, але вона працює. І тепер у своїх родинах ми намагаємося цей досвід запроповаджувати.
-Часто можна почути про галицький традиціоналізм. Коли у неділю ідуть до храму за інерцією, не заглиблюючись у суть віри. Чи був у Вас момент особистого навернення?
-Це не була конкретна точка. Десь поступово. Напевно у той період, коли завершив навчання у школі, потім університет. І був період, коли приїжджаєш до Львова і ти мусиш сам стежити за церковним календарем. І відчуваєш, що у неділю хочеш піти у храм, що це твоє бажання. Також у мене був період, коли я був на стажуванні у Східній Німеччині. Там більш секуляризоване суспільство. Заходиш у костел, а там музей. Відчувалося зовсім інше сприйняття Церкви, релігійних справ, навіть моєї наукової тематики, хоча це залежить від середовища. Тож я прокидався там о 6 ранку у неділю і їхав у храм на Літургію до якого було 3 години відстані. Ти тиждень перебуваєш у цьому секуляризованому середовищі. Потім 2 години побудеш на Літургії, трохи відживаєш. Найбільше тугу за храмом я відчував коли перебував в іншому місті, іншому середовищі. Я не обирав ні конфесії, ні релігії. Але тепер я розумію як це важливо.
– Чи була у Вас спокуса змінити конфесію? Бо на території УКУ є, наприклад храм святої Софії Премудрості Божої, який є греко-католицьким і тут відбувається загальноуніверситетська Літургія.
– Немає такої спокуси. Я, православний, приходжу на загальноуніверситетську Літургію у середу і це мені не шкодить. Моє середовище не намагається перетягнути мене у свою конфесію. І це є свідчення того, що воно добре. Воно ставиться до тебе з повагою. У цьому і перевага.
– Ви пишете наукові праці, дотичні до теми духовності. Чи допомагає у вашій праці молитва?
– Не хочу пафосно говорити, але я пробував проаналізувати, коли мені найбільш інтенсивно писалася магістерська робота. Це було в піст. А чому? Якщо у піст ти стараєшся обмежувати себе: не дивишся фільми, не слухаєш музики, обмежуєш себе у їжі. І таким чином звільняється час. Я його заповнював тим, що писав наукову працю і писав. Кожен може заповнювати період посту тим, що ти справді любиш. Тут піст допомагає краще зробити те, що ти вмієш.
– Окресліть трохи Ваші напрямки наукової діяльності?
– Розповім загалом про програму Київське християнство. У 2022-му виповнюється 10 років програмі, а у 2023-му 10 років буде видавничій серії з однойменною назвою. Плануємо, що наступного року буде видано 30-й том. Активно серія Київське християнство почала видаватися із 2017 року. Взяли такий темп, щоб видавати по 6 томів в рік. Виглядало фантастично, коли пан Ігор Скочиляс у Львівському музеї історії релігії у 2012 році презентував цю програму і казав, що планує організувати масштабну програму, видавати по 10 книг на рік. Те шо виглядало нереально, працює! На жаль, у 2020 році життя історика пана Ігоря обірвалося через COVID-19, Але він зумів задати такий тон, таку інтенсивність праці, що ми й надалі не збавляємо темпи. Він на 4-5 років напланував наперед, нам це треба тільки реалізовувати. Київське християнство – це не тільки програма, але також альтернатива “р.с.к.о.м.у миру”. Ми зараз боремося з цією парадигмою, але треба щось пропонувати взамін. Київське християнство – це про терени сучасної України, Литви, Латвії, Білорусі, частково Угорщини (Мукачівська єпархія), частина Росії. Було те що ми називаємо Київська традиція. Історики і богослови хочуть осмислити цей феномен і показати. Створити такий науковий фундамент, який неможливо знецінити. Це мають бути серйозні джерела. У моїй книзі це понад 20 опрацьованих архівів з різних країн світу. Ми плануємо створити 100 томів. Щоб спростувати таку концепцію не вистачить життя. Щоб якась наукова теза про Церкву, екуменізм потрапила у медіа, треба написати умовно до 10 книг. І тоді на їхній основі ти робиш загальну тезу. І для цього необхідний масив кропіткої роботи.
– Історія — дуже важлива протидія пропаганді. Як пересічній людині знайти мотивацію читати серйозні історичні дослідження?
– Я думаю це й непотрібно. Так само як християнин не може відразу читати Святе Письмо і розуміти, він починає з оповідок, релігійних мотивів, моралізаторських розповідей. Можливо потім поступово він опанує для себе це читання. Якщо непідготовлена людина буде самовільно читати Святе Письмо, то буде єресь. Для читання наукових монографій є спеціалісти, які цим займаються, а потім інтерпретують це для широкого загалу.
Розмовляла: Оксана Бабенко
Фото надані співрозмовником.
Повязані записи
