Будьмо відвертими, ми живемо в дуже складний час не лише тому, що у нас війна. Завтра, коли вона завершиться, багато людей виявить у своїй душі пустку, яку не зможе заповнити ані матеріальний добробут, ані будь-що інше. Криза віри, яку сьогодні переживає в тому числі й Церква, пов’язана з кризою авторитетів, простіше кажучи, дефіцитом носіїв віри — християнської віри, яка зроджує безумовну любов та нефальшиву справжню надію.
В Україні небагато людей знають про польського священника-мученика о.Єжи Попелушко, який був закатований таємною поліцією комуністичної Польщі 19 жовтня 1984 року. За понтифікату св. пам’яті Папи Бенедикта XVІ, 6 червня 2010 року, він був проголошений Блаженним Католицької церкви. Отець Попелушко не лише був капеланом легендарної польської профспілки «Солідарність» — але й усім своїм життям та діяльністю він показав приклад священника, який живе нагальними проблемами свого народу, публічно й приватно реагує на його біль та готовий втратити все, навіть власне життя, за його права, водночас він був свідком Ісуса Христа, завжди залишався слугою Царства Божого, а не людського, через що міг вести туди інших.
Автор біографічних книг про о. Єжи Попелушко д-р Мілена Кіндзюк у своїй статті на niedziela.pl розкрила таємницю дороги до святості отця Єжи:
Сьогодні він мав би профіль у Facebook
Він любив людей. Власне, не для показухи. Вони відчули це і тягнулися до нього. І він не міг обмежити своє священство церквою. Це був о. Єжи Попелушко.
Якби він був живий сьогодні, у нього точно був би власний профіль у Facebook, Twitter чи Instagram. Він би використовував сучасну, комунікативну мову і записував відео на YouTube. Чому? Тому що мільйони користувачів заходять туди щохвилини. А він був присутній всюди, де є люди. Він наголошував: «Я не можу обмежити своє священство церквою». І не обмежував.
Він йшов до студентів і робітників, до медсестер, юристів, акторів. До невіруючих і тих, хто у сумнівах та пошуках. Він також давав інтерв’ю, хоча за його життя, у 1980-х роках, у часи розгулу цензури, співпраця між духовенством і медіа ще не була звичним явищем. Однак він зламав шаблони і, випередивши свій час, вказав, що присутність Євангелія в ЗМІ – це присутність Слова Божого в людях. Особливо в тих, хто не в Церкві. Саме це захоплювало мене в о.Єжи, через що я почала писати його біографію. Хоча, звісно, найбільше мене вразили його мученицька смерть, його підхід до страждань і переслідувань, я швидко зрозуміла, що він був мучеником за віру, а також за цінності, які випливають із цієї віри, тобто за правду та свободу. За любов — до Бога, але й до людей. Ось чому, зрештою, для нього був такий важливий контакт з іншою людиною. Через медіа, але також особисто.
Він боровся зі злом, а не з жертвами зла
Я могла переконатися в цьому, коли спілкувалася з людьми, що знали о. Єжи. Що мене здивувало, так це те, що кожен із понад сотні людей, яких я записала, говорив про нього як про свого найближчого друга. І це не були якісь чванькуваті слова, були конкретні деталі: як о. Єжи возив хвору дитину вночі до лікарні, позичав машину, приносив продуктові передачі, коли когось звільняли з роботи, втішав матір після втрати дитини чи привозив з-за кордону рятівні ліки. Були й легші зустрічі: щирі розмови під час прогулянок Варшавою, спільні походи за шоколадними пряниками до кондитерської на вулиці Північній, походи до лісу та зустрічі вдома, щоб відзначити свята або чиїсь іменини. Виглядало так, ніби доба о. Єжи тривала більше 24-ох годин. А тим часом він «лише» любив людей. Власне, не для показухи. І люди відчували це, і горнулися до нього. Тож щоразу, коли він змінював парафію, за ним йшли його парафіяни. Так було до кінця.
Любов до ближнього – це може звучати трохи пафосно – о. Єжи мав про неї справді євангельське розуміння, тож, природно, поширив її на своїх ворогів та гонителів. Він міг вийти з теплою кавою до таємної поліції, яка стежила за ним, мерзнучи на морозі біля його квартири, і сказати: «Ви не винні, що тут стоїте, панове!» Іноді це дуже дратувало його друзів. Одного разу під час зустрічі в кімнаті священника хтось накричав на нього докоряючи, що він публічно не називає імен тих, хто його переслідує, не засуджує їх у своїх проповідях – і що це неправильно. Тоді отець Попелушко опустив голову, засмутився і сказав друзям: «Ви справді нічого не зрозуміли! Я борюся зі злом, а не з жертвами зла!».
Це свідчить про те, що гасло його вчення: «Перемагай зло добром!» було не просто слоганом. Отець Єжи не відчував справжньої ненависті ні до кого і неодноразово повторював, як це робив під час ув’язнення примас Стефан Вишинський, що його вороги не здатні викликати в ньому почуття ненависті. Більше того, він молився за них. Таке ставлення згодом передавалося людям, які працювали з о. Єжи, були поруч нього щодня або слухали його проповіді під час знаменитих Мес за Батьківщину. Багато хто й досі згадує, що саме завдяки о. Єжи Попелушко пробачив своїм ворогам і кривдникам, перестав проклинати та злословити, наповнився внутрішнім спокоєм. І це була найбільша моральна перемога – також і отця Єжи.
Без краплі гордині
Блаженний мученик мав харизму, це очевидно. Але також ясно, що вона не змогла би відкритись, якби не його віра. Сильна, справжня, як віра його матері. Саме Маріанна Попелушко з дитинства прищепила йому чіткі правила. Іноді дуже прості: «Любити людей, любити Бога – це прямий шлях до неба», а іноді важкі: «Без хреста не потрапиш до неба». Це мама сказала: «Якщо ти збираєшся стати священником, ти повинен знати, що можеш бути мучеником, тому що віддати своє життя за свою віру є частиною священицького покликання». Важко знайти сильніші слова матері до сина.
Отець Єжи розумів усе це дуже добре, тож найбільше дбав про те, щоб вести людей до Бога. Тому в 1980 році обмежувався лише святою Месою для тих хто страйкував у варшавській Гуті, для кадетів і студентів-медиків. І хоча його оточували люди з різними поглядами, він нікого не примушував до навернення. Завдяки тому, що він був свідком, часом більше, ніж учителем, вони самі іноді просили його про сповідь, вінчання, хрещення. «Не минає тижня, щоб я не охрестив дорослого», — зізнався о. Єжи за рік до смерті. І додав: «Дякую, Господи, що використовуєш таке негідне створіння, як я».
Феномен священика Єжи полягав ще й у тому, що він ніколи не прив’язував людей до себе, а вказував на Когось більшого за себе. І це попри величезну популярність та справжнісіньке захоплення натовпу. Зрештою, до Варшави на Меси за Батьківщину приходили все більші маси людей, а його запрошували проповідувати в інших польських містах. Він був беззаперечним авторитетом. Він легко міг стати політичним лідером, і на додаток, він користувався такою підтримкою, що якби мав бажання, то міг навіть створити політичну партію в перші роки «Солідарності». Але він розумів свою місію зовсім по-іншому, підказував, де можна знайти сенс; пояснював, що життя, зосереджене лише на мирських питаннях, по суті, порожнє. Він чудово зіграв роль священника – патріота, який стояв поруч зі своєю нацією в добрі й лихі часи та вимагав її прав.
Немає сумніву, що без сильної віри така позиція, повністю позбавлена гордині та зарозумілості, була б неможливою.
36 років потому
Отець Єжи мав передчуття, що помре. Чим ближче було 19 жовтня 1984 року, тим частіше він повторював: «Мене вб’ють». Але також додавав: «Роль священника полягає в тому, щоб проповідувати правду і страждати за правду, а якщо потрібно, то віддати своє життя за правду»; «Я готовий на все!»
Ці слова, мабуть, найяскравіше показують, як багато він мав вірити і наскільки важливою для нього була вірність правді та принципам Євангелія, адже він був готовий віддати своє молоде життя за ці цінності.
Сьогодні його послання все ще актуальне. Він і зараз згори впливає на людей, допомагає і випрошує необхідне для них. Я постійно в цьому переконуюсь особисто, коли отримую електронні листи або коли у Facebook чи Twitter хтось дякує мені за книги про нього, бо під їхнім впливом людина захопилася о. Попелушко, і завдяки йому змінила своє життя: пішла до сповіді, почала ходити до церкви, охрестила дитину. І це для мене найбільша радість.
Мені лишень ніяково, коли люди, які перебувають у складній життєвій ситуації, просять мене помолитися за заступництвом о. Попелушко. Наче той, хто писав про нього книжки, може випросити більше. Бо о. Єжи вислуховує всіх однаково.
*** *** ***
Автор: д-р Мілена Кіндзюк,
доцент Інституту медіаосвіти та журналістики Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, автор біографії блаж. священника Єжи Попелушко та його матері, консультант документального фільму режисерки Єви Свєнцінської; консультант сценарію виставки про о. Єжи в Музеї Івана Павла ІІ та Примаса Вишинського у Варшаві.
Головне фото: Отець Єжи Попелушко (Фото: Центр документації життя та культу блаженного о. Єжи Попелушко)
Повязані записи
