Не самовиправдання, а самодокір виправдовує грішника
Шляхом до погибелі особливо служить те, коли або сама душа, яка согрішає, відкинувши страх, вигадує причини для своєї безтурботності, або коли хтось, бажаючи позбавити почуття скрушеності того, хто вчинив перелюб, каже: «Хіба це ти винен? Винна похіть».
Грішити – зло; але ще більше зло – відпиратися після здійснення гріха. Це і є особливою зброєю диявола. Так було і з первозданними людьми. Адамові треба було визнати гріх, але він переклав провину на дружину, а вона потім – на диявола. У той час, як необхідно казати: «согрішив, зробив беззаконня», деякі не лише не зізнаються, але ще й виправдовуються. Бо диявол, знаючи, що визнання гріха є визволенням від гріха, схиляє душу до безсоромної впертості.
Але ти, улюблений, коли согрішиш, говори: «Я згрішив». Немає нічого справедливішого за таке виправдання. Таким чином ти умилостивиш Бога; таким чином і себе самого зробиш повільнішим на ті ж гріхи. А якщо почнеш шукати порожні причини та позбавляти душу страху, то посилиш в ній схильність знову віддаватися тим самим гріхам і сильно прогніваєш Бога.
Ні в кого зі согрішивших не буває нестачі в безсоромних виправданнях. Убивця людини може послатися на свою роздратованість, злодій – на бідність, перелюбник – на похіть, ще хтось – на владу; але це все причини безпідставні, не вагомі. Не від них походять гріхи, але від волі тих, хто грішить. А що так є насправді, поясню прикладами, близькими до нашої справи.
Якщо знайдеться людина, яка живе в бідності, має похіть, має всі природні потреби, однак не впадає в такі гріхи, то які можуть бути тоді виправдання? Добре сказав один премудрий: «Хто приставить бич до помислів моїх і до серця мого наставника у мудрості, щоб вони не щадили провин моїх і не потурали оманам їх?» (Сир. 23, 2).
Зверни увагу: Давид, согрішив, але не виправдовується, а каже: «Согрішив я перед Господом» (2 Цар. 12, 13). Хоча він міг сказати: «А чому ця жінка оголилася, для чого милася перед моїми очима?» – але він знав, що це не була ґрунтовна підстава, а тому вдається до прямого оправдання і говорить: «Согрішив».
Цар Давид став святим не тому, що ніколи не згрішив, але через те, що залишився близько Бога через щире каяття та відмову виправдовувати свій гріх, хоча і поніс важкі наслідки за своє беззаконня.
Не так робив Саул, але коли його докорили за те, що вдався до чаклунки, сказав: «Тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене» (1 Цар. 28, 15); тому і був суворо покараний. Тоді як треба було сказати: «Согрішив, вчинив беззаконня», – але він так не сказав, а намагався викрутитися, вдаючись до порожніх причин…
Справді, ніщо так не умилостивляє Бога, як сповідання гріхів. А це буває тоді, коли уникають товариств, що заглушають страх до гріхів і сприяють безтурботності. Тому і Павло, і Єремія багато говорять про це і обидва заповідають уникати спілкування з людьми порочними і доволі безтурботними.
З бесіди на 140-й Псалом
Повязані записи
