о.Орест-Дмитро Вільчинський
Шпацеруючи Львовом, взагалі неможливо отримати враження, що в країні війна. Люди займаються своїми справами, гуляють гучні весілля, попивають кавуню чи пивце, ласують всілякими ліґумінами в ресторанчиках. Та й не тилько ві Львові така ситуація. По наших галицьких селах і містечках така сама картина. А ще плюс до всього на «Лукойлі» статечні вуйки і цьоці вливають до баків своїх шикарних і не зовсім автівокмосковитське пальне, поячи своїх залізних коней кров’ю наших солдатів. На полицях крамниць красуються товари країни агресора. І в той же ж час кричимо, що французи такі-сякі на пару з німцями торгують з Московією.
Одним словом життя, як життя. «Богу дякувати, в нас войни нема, а там си на Сході най луплят. Шо хтіли – то мают» – галицька мудрість доморощених мудрагеликів аж вилізає з-за кождого кута. А труни зі Сходу, ну то ж не мій син, брат, тато. Мене сі то не стосує. Тре жити: робити, мурувати, гендлювати, женити сі/заміж виходити, бавитисі, шпацерувати, танцювати, пити, їсти, писка горівков чи пивком заливати і на п’яну голову репетувати,жи Путін-…, ну, самі знаєте шо.
Якось самі від себе напрошуються слова Христові з Євангелії.
«Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого: їли, пили, женилися, виходили заміж, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу; і надійшов потоп, і вигубив усіх їх. Так само сталось і за днів Лота: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; та того дня, коли Лот вийшов з Содому, линуло вогнем і сіркою з неба, і всіх вигубило» (Лк. 17, 26-29).
Ной будував ковчег 120 літ – то всі могли бачити. Скоріше за все, мали його за вар’ята. Та й Лот, судячи з усього, готувався. Бо як по-інакшому пояснити ту кількість вина в печері, де він з дочками мешкав після заглади Содому і Гомори, що аж йому вистачило щонайменше на два рази напитися до безпам’ятства (див. Бут. 19, 30-35). Ну, а ще їсти щось треба було мати. Очевидно, маємо право думати, що Лот в горах собі влаштував криївку з усім потрібним. Певно, і його за вар’ята мали.
Бачимо, що робиться на Сході, маємо історичну пам’ять про московитські звірства на наших теренах і нам, як колективітету, то все по-цимбалах. Якщо не почнемо собі усвідомлювати тієї смертельної загрози, яка нависла над нами, можемо одного дня опинитися в ролі сучасників Ноя чи співгромадян Лота. Якщо не усвідомимо собі, що в реальності країна знаходиться в стані війни, що ворог – квінтесенція світового цивілізаційного зла, що маємо напружити, як суспільство, як колективітет, усі свої сили для перемоги, маємо дуже реальний шанс опинитися перед безпосередньою загрозою фізичного знищення.
Даймо собі відповідь на кілька питань.
Хто є нашим ворогом? З ким ми воюємо? Що кожен може зробити в цій ситуації?
В засновника жанру фентезі – англійського вченого, ревного католика Дж. Р. Р.Толкіна світове зло спочатку утіловлене в збунтованому ангелі Мелкорі (натяк на Люцифера, адже гебрейськемелекор (Мелкор) – ангел світла), а тоді у Сауроні та його країні Мордорі. У Мордорі панує тільки одна воля – воля Саурона, його стихія – вогонь і тьма, його прагнення – усе собі підкорити, знищити свободу, його піддані – орки і злі люди – ненависники Заходу, дико жорстокі, все, що попадає їм в руки, вони перетворюють на зло, сила Саурона в брехні й насильстві. Можливо, сам того не усвідомлючи, Толкін описав Московію.
З самого початку свого існування Московія протиставляла себе Заходу, західній цивілізації, прагненню свободи. З самих своїх початків Московщина спиралась на брехливу пропаганду, перетворюючи своє населення на оркоподібні банди. З самих своїх початків Московщина себе бачила володаркою усього світу. Звірства московитів стали уже притчею в багатьох народів і Сходу, і Заходу. А кровава історія з Малайзійським «Боїнгом» таки потвердила статус Московщини, як колись подібна трагедія з південнокорейським «Боїнгом». Московщина – держава-терорист, імперія Зла, Мородор.
Українців ж московити постійно намагалися винищити фізично і духовно, знищуючи українські Церкви, нищачи українську історичну пам’ять, українську культуру, час від часу влаштовуючи хохлам-братішкам геноциди. Для нас, як ніхто в нашій історії, саме Московщина, спадкоємиця Орди, і є Мордором.
Дії терористів на Сході, мордерства, які вони влаштовують, не дозволяють говорити, що ті, хто прагнуть завоювати Україну, змінилися. Ті ж методи, те ж мордерство, що і в 1939, що і в 1932-1933, що і до того, і після того українці спізнали на власній шкірі.
Тому, якщо хочемо бодай фізично вижити, мусимо організуватися в обороні перед цим злом, що наступає на нас зі Сходу. Ми зараз зверхньо говоримо про донбасівців – «шо хтіли – то мают». Вони не боронилися, вони прагнули приходу московитів, вони такі-пересякі.
Але які ми? Як ми реагуємо на актуальну ситуацію? Хіба ми – галичани ¬— не поводимося байдуже? Хіба не купуємо московитських товарів? Хіба економимо гроші на потреби війська, відмовляючись від витрибеньок?
Ісусові сучасники теж розповідали: «Аво, силоамська вежа впала і задавила тих єрусалимців. Ну певне, підтримували Ірода, тепер римлян, а ті то всьо по-капарницки будували – шо хтіли – то мают», «аво, ті твої галилейці, як було повстанє проти римлян, то не хтіли підтримати, ну, шо хтіли – то мают. Теперкай ті римляни їх вимордували» (див. Лк. 13, 1 -2). На що Ісус їм відповів: «Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само» (Лк. 13, 2 – 5).
У Біблії народні лиха, а зокрема війна – завжди Божий заклик до покаяння. Чи свідомі ви цього? Чи свідомі ми, що війна – то заклик кожному з нас до покаяння, до переоцінки власного життя згідно з Божими критеріями, Божий заклик до змін, до вибудовування власного життя по-новому?
«Ну, а шо я, маленька людина, можу зробити?». А ось що.
Перш за все, кожен військовозобов’язаний громадянин, який має можливість зі зброєю в руках захищати Україну перед московитською агресією, мусить це зробити.
Друге. Кожен громадянин повинен почати обмежувати свої фінансові витрати, щоб фінансами підтримати потреби оборони.
Третє. Кожен, хто не здатен до прямої оборони зі зброєю в руках, зобов’язаний допомагати військові й державі в обороні та надавати відповідну підтримку й допомогу жертвам війни.
Четверте. Кожен християнин, маючи перед очима біблійне вчення про те, що Бог є Той, Хто керує долею народів і Хто дає перемогу й захист, має обов’язок молитися за перемогу над ворогом та захист наших військових і цивільних.
П’яте. Оскільки в сучасному світі інформаційна війна є частиною війни чи агресивної, чи оборонної (праведної), а РФ провадить жорстку інформаційну війну проти України, кожен громадянин, по мірі своїх сил та знань, має обов’язок поширювати істину про події в Україні, за винятком інформацій про пересування військ чи військові плани, тобто інформацію, яка може бути смертельно шкідливою для оборонців українського суспільства перед московитською агресією.
Шосте. Не давати чиновникам розкрадати навіть ту мінімальну допомогу, на яку витрачаємось для потреб війська.
І сьоме. Змінити своє життя. Стати дійсно християнином, а не реальним практичним атеїстом чи поганином, який тільки прикривається своїм християнством.
Повязані записи
