Наш сучасник архімандрит Єфрем (Мораїтіс) Арізонський – подвижник, пастир і місіонер, зусиллями якого було відроджене чернече життя в кількох афонських монастирях, а також заснована мережа обителей у Сполучених Штатах і Канаді.
Отець Єфрем – духовне чадо і послушник видатного афонського старця Йосифа Ісихаста. Він зумів втілити у своє життя та передати багатий духовний досвід свого наставника. У 19 років він пішов на Афон, де став учнем преподобного Йосифа Ісихаста – дуже суворого. Ніхто не вірив, що малий, худий хлопець затримається у нього більше місяця (багато хто пробував, але не виходило), а Яннакіс, українською Іванко (так звали до чернецтва о. Єфрема), прожив з ним 12 років – до смерті преподобного.
Опісля на Святій Горі о. Єфрем 16 років ніс послух ігумена монастиря Філофей, вплинувши також на відродження обителі Каракал, монастиря Констамоніту, Ксіропотам і скиту Андрія Первозванного.
Віддавши десятки років служінню Богові на Святій Горі, особливим промислом Божим він покинув «Сад Пресвятої Богородиці» і переселився в Північну Америку, де в штаті Арізона, в пустелі, заснував обитель в честь преподобного Антонія Великого. Всього ж його стараннями в США та Канаді організовано дев’ятнадцять чоловічих і жіночих монастирів. Не дивно, що о.Єфрема заслужено називають «Апостолом Америки». А його книга «Моє життя зі старцем Йосифом» стала дорогоцінною перлиною сучасного православного монашества та вплинула на духовне життя багатьох людей. Варто відзначити, що мама о.Єфрема також прийняла чернечий постриг і завершила своє життя як Стариця Феофано.
Кілька днів тому, вранці 8 грудня (по Київському часу) святий Старець упокоївся на 91-му році життя.
Скарбниця духовних повчань Єфрема Арізонського невичерпна, однак ми підготували для вас декілька висловлювань Старця, які можуть принести духовну користь усім хто їх прочитає.
Чи варто вказувати ближнім на їх недоліки?
«Чи виправляти свого ближнього, який є невдячним, несправедливим і так далі, чи заради нагороди терпіння не виправляти? Якщо ти вважаєш, що через твої слова брат отримає користь, ми повинні це зробити, вважаючи за краще користь брата, ніж власну».
Не мудрувати, а співчувати
«Не будемо досліджувати, за що людина страждає, будемо лише бачити її страждання та біль і намагатися співчувати, скільки можемо».
Богу найдорожчий найбільш пропащий
«Бог шукає пропащі душі: Підіть по провулках і вулицях і, кого знайдете: убогих, калік, хворих і сліпих, – всіх переконайте наповнити Мій дім. А покликані, яких вважають за бездоганних, не вечерятимуть зі Мною».
Сенс болю
«Все прекрасне пов’язане з болем, але і біль веде до радості. Троянда породжує шипи, а з шипа виростає троянда. Райдуга зазвичай з’являється після грози. Буря повинна пройти, щоб на небі стало видно зірки».
Внутрішнє і зовнішнє
«Людина двояка: вона складається із зовнішнього і внутрішнього, з тіла і душі. Вона одягається і зовні і всередині. І оголюється зовні і всередині. І харчується їжею матеріальною і духовною. Якщо людина не зміниться внутрішньо, то зовнішність – це ніщо. Наведи порядок всередині себе, в думках і в усьому іншому – і побачиш, що і зовнішні твої дії будуть правильними».
Наш Йордан – покаяння
«Багато християн прагнуть потрапити на річку Йордан і омитися в ній. Але скільки б разів ми не купалися в річці Йордані, скільки б не випили пляшок святої води, якщо не покаємося, то не спасемося. Йордан поруч. Це – покаяння».
Як і кому допомагати
«Бог хоче, щоб ти робив добро тим, що у тебе є; Йому не потрібно більше, аніж ти маєш. Маєш одну руку? Твори милостиню однією. Дві – двома. Милостиня буває різною».
Взаємодопомога
«Коли людина хоче переплисти море і досягти протилежного берега, де чекає на неї порятунок, вона замислюється, розраховує свої сили і, впевнившись в тому, що може це зробити, кидається в море і пливе. Коли пливе, починає втомлюватися, хвилі здаються більш лютими, ніж спочатку. У серці її починає вкрадатися страх.
Страх ще більше забирає тілесні і душевні сили. Якщо вона відкине страх і подумає, що вихід один – зібрати всі свої сили, щоб опинитися на тому березі (адже інакше страх потопить її), то зробивши це, вона випливе на інший берег і спасеться. Якщо ж пливуть двоє і один злякається і почне тонути, то мужності йому додасть інший, і таким чином врешті-решт той спасеться».
Осудження – це хвороба
«У лікарні всі люди хворіють, але ніхто не докоряє сусідові: «Ти – хворий!» – тому що людина бачить, що і сама хвора. А ми, хоча хворі душею, – ранимо один одного. Це все одно, що у когось хворі очі, а він засуджує того, у кого болять легені. Ось що ми робимо, нещасні, і навіть самі того не помічаємо».
Не говоріть зайвого
«Премудрий Соломон говорить, що краще впасти з висоти, ніж упасти (схибити) від нестримного язика».
Благословення за милостиню
«Людина, яка творить милостиню і постійно дає в борг, і сама набуває благословення Боже, і нащадки її. Тому що, коли людина творить милостиню, то позичає Богові, і Бог, Який бере у неї в борг, поверне борг за обітницею стократно, тобто в сто разів більше вже у цьому житті, а в майбутньої удостоїть Свого Царства».
Рак гріха
«Якщо ми хворіємо на рак і стане відомо, що на Північному полюсі є лікар, який може нас зцілити, то ми кинемо все, подолаємо всі перешкоди – тільки б дістатися до цілителя і позбутися хвороби. Нас не злякають ні труднощі, ні фінансові витрати: залишаємо все і йдемо. Мучимо душу заради свого здоров’я.
А коли рак гріха загрожує смертю нашій душі – тим більше потрібно кинути все і бігти, незважаючи на перешкоди. Прийдемо, встанемо на коліна, визнаємо свій гріх, отримаємо ліки і зцілимося!»
Про прощення
«Будь-яке зло, зроблене будь-ким – сусідом, братом, товаришем по роботі, родичем, – не таке вже й велике, як здається. Воно минуще. Це означає, що, скільки б воно не тривало – нехай навіть все життя – все одно коли-небудь воно скінчиться. Воно не може тривати і діяти вічно. Але зло, яке ми завдаємо самі собі, не прощаючи ближніх, не має кінця».
Любов до людини
«Так, тепер все частіше проповідується любов до людини такої «яка вона є»: треба, мовляв, любити її просто, без прикрас, любити її з усіма вадами і дивацтвами. Але це не любов до людини! Це насправді – холодна байдужість до її долі, а ще глибше – потаємна, глузлива ненависть до неї!»
Світ – це театр
«Будь обережний з театром, який називається світом, бо обшарпанці і обивателі на його сцені одягаються в одяг царів і владик. Деякі здаються справді такими і обманюють уяву глядачів. Коли ж вистава закінчується, маски знімаються, і тоді всі стають такими, якими є насправді».
Страждання
«Той, хто дивиться на страждання крізь призму вічності, вже переміг».
Підготував Андрій Толстой
Повязані записи
