З 17 лютого і до кінця тижня у Костелі Марії Магдалини (вул.С.Бандери, 8) тривають великопісні реколекції за участю єпископа-помічника Львівської Архидієцезії РКЦ Едварда Кави.
Подаємо найважливіші акценти єпископа, висловлені під час реколекційної науки у Попільну середу:
Важливо, щоб ми на початку Великого посту налаштували своє серце на “нове слухання”. Сьогодні після проповіді маємо єдиний раз у році, коли можемо посипати наші голови попелом. Зазвичай, попіл маємо під своїми ногами. Найчастіше, ми на нього навіть не звертаємо уваги. А нині ми будемо ним посипати наші голови. Цей обряд має глибокий не тільки глибокий біблійний сенс, але і духовний. Сьогодні, стоячи перед Богом, хочемо зізнатися, що дуже багато тих речей, які повинні бути під нашими ногами, ми маємо у своїй голові, найбільше за них переживаємо, за них є стривожені. І сьогодні просимо Всевишнього, щоб він повернув наше життя до Божого ритму. Щоби ми не звертали увагу на зайве, але звертали увагу на те, що є найголовнішим у нашому житті.
Перше читання, яке ми чули сьогодні, з Книги Пророка, показує нам справжній образ Бога. Цей образ, сповнений закликом, проханням, благанням: “Поверніться до мене цілим Вашим серцем”. Тому, дуже важливо, брати і сестри, щоб ми стали перед Богом і усвідомили собі: яким є цей образ. Бо дуже часто цей образ є такий трішки здеформований. Бо ми маємо свій досвід земного життя, земного Батька і дуже часто ми можемо не до кінця мати цей справжній образ, бо замало читаємо Слово Боже, або це Слово не розуміємо, або не сприймаємо.
Коли робиш милостиню, то не розголошуй цього. Євангелист Матей вживає сьогодні такі слова: “Вважайте, не робіть вчинків праведності перед людьми”. Він як би застерігає нас перед цим світом. Сьогодні світ дуже показовий. Будь-хто, навіть у транспорті зробивши фото, виставляє їх у соціальних мережах. Але Матей навчає нас робити щось у таємниці. Коли мати встає вночі до дитини, вона не робить фотографії у соціальних мережах, але робить це із любов’ю. Я колись чув свідоцтво жінки, яка народила троє дітей. Вона сказала: “Я дякую Богу, що я маю до кого вставати, що я можу таким чином служити Богові, служити своїм дітям”. Це є дуже важливий елемент духовності, до якої нас Бог сьогодні закликає.
Я думаю, що ми пережили певну метанойю у нашій країні, коли почався Майдан, війна на Сході України, коли з’явилися волонтери, і ми почали ділитися. Я сам багато разів їздив, багато разів отримував і завозив різні речі на Схід. Але часто у нас є така свідомість, що нам мають давати щось, а не ми повинні ділитися. Але ця милостиня, до якої Господь нас сьогодні запрошує, полягає у тому, щоб ми визволилися від матеріальних благ цього світу. Ми сьогодні є міцно прив’язані до матеріалізму. Навіть якщо ми не живемо заможно і нам бракує цього щоденного хліба, то ми живемо у постійному наріканні, що ми повинні мати більше, жити краще, ми весь час не задоволені. Я скільки живу, то бачу, що люди, які живуть скромніше, швидше здатні ділитися. Люди, які мають менше, частіше посміхаються. Люди, які мають скромні умови, неначе мають очі, які сяють таким дивним неземним світлом. Щось у цьому є. Тому, Матей закликає нас, щоб ми сьогодні відреклися від усього, до чого ми прив’язані, від чого залежні. Починаючи від матеріальних речей, від нашого забезпечення, від того, що дає нам почуття безпеки, адже тільки у Бозі ми можемо почуватися повністю безпечними, у повній мірі людьми.
Господь нас застерігає, щоб ми не були лицемірами, які моляться назовні. Це не означає, що ми виходимо і молимося напоказ, але часто самі для себе ми є лицемірами. Молимося з обов’язку. Встав зранку, швидко перехрестився, промовив молитву устами, а серцем навіть не відчув, що ти робиш. Ми забуваємо, що молитва – це є перебування з Богом. Коли ми йдемо до високопоставленої особи, то довго думаємо, що маємо говорити, що запитати, як ця зустріч має виглядати, переживаємо це. А коли ми стаємо перед Богом, то собі дозволяємо перебувати перед Ним, блукаючи думками у іншому місці. Тому Господь хоче нас сьогодні заохотити, щоб ми подивилися на свою молитву і зрозуміли, що вона потребує оживлення. Більше свідомості, більше серця. Що ця наша молитва потребує участі Слова Божого. Власне, через Слово Боже Бог нас створює. Брати і сестри, ми сьогодні хронічно перестаємо слухати Слово Боже. Замало його слухаємо. Ми орієнтуємося у політиці, прекрасно володіємо різними мовами, розуміємося на техніці, але дуже часто нам важко сказати одне речення зі Святого Писання. Дуже часто нам важко повторити одне речення зі Святого Писання. Живе Слово, живе і діяльне. Часто ми переживаємо Євхаристію, цю найдосконалішу молитву, дуже поверхнево. Не до кінця свідомі того, де ми є, що відбувається і з Ким ми зустрічаємося. Можливо, прийшов час, щоб ми почали цінувати Таїнство Євхаристії, почали цінувати у таємниці і глибині серця, у цій особистій, найбільш інтимній кімнаті свого серця, зустріч з Богом. Можливо сьогодні ми такі нещасливі тому, що наша молитва не є такою, якою би мала бути, не є зустріччю з Богом, а чистою формальністю.
Як ми визволимося від прив’язаності, оживимо молитву, і таким чином ввійдемо у піст. Дуже часто люди питають: “що можна їсти?”, “скільки можна їсти?”, особливо щоп’ятниці. Ми собі робимо різні обмеження. І подекуди так виглядає, що сенс Великого посту зводиться лише до того, щоб ми щось їли, чи не їли. А не у цьому полягає сенс. І ми ходимо потім роздратовані, через те, що ми голодні, чи нам бракує солодкого. А Господь нам дуже конкретно говорить: “Коли постишся, нехай твоє волосся буде намащене олією”. Коли хочемо постити, зробімо наші серця милосердними, щоб ми передавали цю Божу лагідність кожній людині, яку зустрічаємо”. Вміймо ділитися любов’ю, з якої ми самі черпаємо і передаваймо її іншим. Нехай Ваше обличчя буде вмите, чисте. Обличчя завжди є відображенням того, що відбувається у серці. Брати і сестри, коли сьогодні дивимося на наші обличчя, то ми зазвичай такі скривлені, понурі, сумні. Ми дуже рідко усміхаємося. Можливо, тому у нас немає тієї внутрішньої радості через те, що ми не так постимо, не такі приймаємо постанови, не у той бік дивимося, не про те дбаємо. Тому сьогодні Господь виходить нам назустріч, виходить з таким нашим мисленням, яке ми готові прийняти. І дає нам вказівку, щоб ми цей час не змарнували, а пережили його, як насправді благословенний, коли Бог хоче діяти і у нас, і через нас.
Розшифрувала запис Оксана Бабенко, світлини, впорядкування тексту – Юліана Лавриш
Повязані записи
