У інтерв’ю “Радіо Марія”, Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ, єрм. Юстин (Бойко) розповів, як зберегти душевну рівновагу під час пандемії, де шукати силу за будь-яких обставин бути оптимістом та вдячним Богові.
-Отче, зараз 2 теми у всіх на устах: загроза широкомасштабної війни і пандемія. На цьому тлі, що Вас, як душпастиря, найбільше тривожить?
-Війна завжди є злом, тому що у часі війни гинуть люди. Немає гіршого винаходу в історії людства як війна. Вона починається з думок, які виринають у серці людини, а потім вириваються назовні. Коли ж мова про війну з Росією, то вона є особливою. Хоча вона триває сьомий рік, але готувалася століттями гніту українського народу Російською імперією, а потім Радянською владою. Війна вже триває, зараз мова йде про широкомасштабну війну. Я не є військовим стратегом, мені важко говорити про те, як події будуть розвиватися. Але від Росії можна очікувати всього що завгодно. Бо певні дії цих людей не підпадають під категорію здорового глузду. У час коли цілий світ шукає протидію коронавірусу, коли люди намагаються пізнати космос, досягнути певних вершин, на тому тлі Російський уряд і частина російського народу постійно живуть війнами. У тих людях сидить великий комплекс неповноцінності у який їх ввели їхні царі. Бідний той народ. Треба молитися за їхнє навернення. Однак війна може тривати десятиліттями. Ми не можемо постійно жити у стані очікування широкомасштабної війни. Кожен громадянин, на своєму місці, мусить бути готовим до різного розвитку подій, але треба працювати над власним духовним і громадським життям. Я би радив продовжувати далі зростати.
-Отче, дуже багато християн молилися про те, щоб Господь забрав у нас цю небезпеку війни, але вона не завершується. Чому Бог не забирає оцю небезпеку на Ваш погляд?
– Я радше належу до тих людей, які не ставлять Богу претензій. Питання у мене також є. Але я вірю, що Бог є Люблячим Батьком і Сам знає, коли і які дари нам слати. Молитва є виразом наших прохань, треба молитися, але завжди мати на увазі, що насамперед молитва – це є розмова з Богом. Молитва ніколи не може бути способом виконання Богом наших бажань, чарівною паличкою, яка виконує наші бажання. Я у своєму духовному житті ніколи молитву так не трактую. У молитві прагну пізнати Божу волю. Треба багато молитви і праці, щоб подолати зло. Бо це зло, з яким ми боремося, має різні обличчя і є дуже потужним. Зло не буде тривати вічно. Вірю, що Божі плани кращі за наші очікування.
-Знаємо, що Ви нещодавно перехворіли коронавірусом. Поділіться своїм досвідом боротьби із цим недугом.
-Я сам ще досі не можу збагнути, що це зі мною було. Я готувався з паломництвом їхати до Синаю. У мене не було втрати смаку, нюху. Але відчував втому, був кашель. Я здав тести, бо працюю ще у Львівській Курії. Тести були негативні, але лікарі виявили запалення легень. Тоді почалося лікування антибіотиками і гормонами. Була дуже велика втома. Лікарі мене провадили, я дуже вдячний. За той час я більше часу присвятив молитві на вервиці, яку дуже люблю, також працював з архівами і з історії студитів, підпільної УГКЦ. Весь цей час я був вдома. Дуже дякую Богові, що я це перейшов у такій відносно легшій формі. Заохочую всіх дійсно бути обережними і дотримуватися певних правил, але головно не боятися, бо життя і смерть є у руках Божих. Навіть тепер, коли медицина розводить руками, Бог завжди нас провадить. Маю надію, що після цієї пандемії люди відчують важливість присутності ближнього у своєму житті.
-На жаль, за період пандемії, чимало вірян стали “диванними парафіянами”. Чи є ця проблема, на Вашу точку зору такою нагальною?
-Я це бачу. Багатьох людей ми вже просто не повернемо до церкви. Багато звикли до онлайну. Але чимало приходять тих, які раніше до храму не ходили, до яких пандемія промовила. Ми маємо кожен особистий шлях до Бога і маємо як нарід. Але, думаю, що душпастирі не мають опускати рук. Вірю, що коли пандемія завершиться, то всім Церквам України треба буде взятися за загальнонаціональні місії. Перш за все, треба буде людям пригадати основні Правди Віри, 10 Божих Заповідей. Друге – це закликати людей до Покаяння, щоб люди приступили до Сповіді, церкви були би відкриті навіть 24 години. І дуже важливо заохочувати молодь обирати монаше, священиче покликання. Очікую, що такі місії будуть оголошені і дадуть свій ефект. Пригадую, коли наша Церква вийшла з підпілля, по селах бракувало священників, вже не кажу про монахів і монахинь. І тоді оголосили місії. Тоді дуже багато молоді прийшло до монастирів, стало більше священників. Після карантину теж маємо таке зробити. Треба буде піднімати релігійне просвітництво.
Записано з інтерв’ю Сергія Іваницького з отцем Юстином Бойком на хвилях “Радіо Марія”.
Повязані записи
