ЧИ ПРИНАЙМНІ ВИ НА ЦЕ СПОДІВАЄТЕСЯ
Переклад уривку з книги “Плинна любов. Про нетривкість людських зв’язків”, яка побачила світ улітку 2003-го, тобто 15 років тому.
Повідомлення на екрані спалахують у швидкій гонитві одне за одним. Ваші пальці весь час зайняті: ви тиснете на клавіші, телефонуєте на нові номери, відповідаючи на пропущені дзвінки, набираєте есемески. Ви залишаєтеся електронно з’єднаним (stay connected), навіть якщо при цьому постійно рухаєтеся, а невидимі відправники й отримувачі дзвінків і есемесок також рухаються, дотримуючись своїх власних траєкторій. Мобільні телефони – це для людей, котрі рухаються.
Ви ніколи не залишаєте свій мобільний телефон поза полем зору. Ваш одяг для бігу має спеціальну кишеню для мобільного телефону, і ви не вийдете з дому, якщо ця кишеня буде порожньою – так само, як ви не підете на пробіжку без свого спортивного взуття. Насправді ви нікýди не підете без свого мобільного телефону («нíкуди» – це по суті простір, де немає мобільного телефону, де немає мобільного зв’язку чи де батарея мобільного телефону розрядилася). Якщо ви маєте при собі мобільний телефон, то ви ніколи не є поза межами (out) чи далеко (away). Ви завжди в межах досяжності (in) і ніколи не замкнені в одному місці. Занурившись у мережу дзвінків та повідомлень, ви невразливі. Навколишні люди не можуть бойкотувати вас, а якщо спробують, то нічого, що справді б важило, не станеться.
Не важливо, в якому місці ви перебуваєте, які люди вас оточують і що ви робите в тому місці з тими людьми. Відмінність між одним місцем та іншим, між однією групою людей у полі вашого зору і фізичної суміжності та іншою групою тепер стерто, позбавлено сенсу. Ви – єдине стійке місце у всесвіті рухливих об’єктів, і такими (завдяки вам, саме завдяки вам!) є ваші розширення – ваші електронні з’єднання (connections). Вони залишаться непошкодженими, незважаючи на те, що ті, хто пов’язані електронними з’єднаннями, рухаються. Електронні з’єднання – це скелі серед сипучих пісків. На них ви можете покластися, й оскільки ви довіряєте їхній надійності, можете більше не хвилюватися щодо того, наскільки брудною і підступно нечистою є земля під вашими ногами в той момент, коли телефонуєте чи приймаєте дзвінок або есемеску.
На ваш дзвінок не відповіли? На есемеску не надіслали відповідь? Причин для хвилювання нема. У списку є чимало інших телефонних номерів – і, здається, нема межі тій кількості есемесок, яку можете втиснути за допомогою кількох крихітних клавіш у ту невелику річ, що так зручно лежить у вашій руці. Подумайте (якщо тільки є час, аби подумати) – ви навряд чи дійдете до кінця своєї портативної телефонної книги чи наберете всі есемески, які тільки можна набрати. Завжди можна скористатися більшою кількістю електронних з’єднань, а тому й не так важливо, як багато з них могли би виявитися несталими та крихкими. Відсоток і швидкість зношення також є неважливими. Кожне електронне з’єднання може бути короткочасним, проте надлишок електронних з’єднань незнищенний. Усередині вічності такої нетлінної електронної мережі ви почуваєтеся захищеним від непоправної крихкості кожного окремого нетривалого електронного з’єднання.
У такій електронній мережі ви завжди можете сховатися, коли навколишній натовп починає зводити вас із розуму. Завдяки тому, що мобільний спокійно лежить у вашій кишені, ви виокремлюєтеся із натовпу, а виокремлення – це заява на вступ, момент входу в такий натовп.
Це натовп, де кожен сам по собі: рій, якщо сказати точніше. Це множина автономних індивідів, які не потребують командира, голови, оратора, агента-провокатора чи «підсадної качки» для того, аби їх тримати разом. Рухлива множина, в якій кожен рухливий елемент робить те саме, але все не робиться спільно. Елементи йдуть у ногу, але не строєм. Справжній натовп або виштовхує елементи, які виокремлюються, або розчавлює їх, однак рій тільки такі елементи й може терпіти.
Мобільні телефони не створюють рій, але вони, поза сумнівом, дають йому змогу бути таким, яким він є, – роєм. Рій чекав, щоб мобільні «Нокіа», «Ерікссон» і «Моторола» почали служити йому. Якби не було рою, то яка користь була би від мобільних?
Тим, хто перебуває на віддалі, мобільні телефони дають змогу підтримувати контакт. Тим, хто підтримує контакт, мобільні телефони дають змогу бути окремо…
Джонатан Роу пригадує:
Наприкінці 1990-х, саме посеред буму на хай-тек, я проводив чимало часу в кафе, розташованому в театральному кварталі Сан-Франциско… Там я знов і знов бачив одну й ту саму сцену. Мама повільно пила каву мокко. Діти длубалися в кексах, їхні ноги звисали зі стільців. А тато, трохи відсунувшись від столу, розмовляв по мобільному телефону… Здавалося, це була «комунікаційна революція», і все ж там, в епіцентрі технологій, члени родини уникали дивитися одне одному в очі.
Через два роки Роу міг би напевно побачити чотири мобільні телефони, задіяні навколо того столу. Телефони не перешкодили б мамі повільно пити каву мокко, а дітям – жувати свої кекси. Але вони зробили б зайвим уникнення погляду: на той час очі вже неодмінно би перетворилися на глухі стіни, а глухій стіні неможливо заподіяти якусь шкоду, поставивши перед нею іншу глуху стіну. Отримавши достатньо часу, мобільні телефони навчили очі дивитися не бачучи.
Як зазначає Джон Уррі, «стосунки співприсутності завжди включають суміжність ідалекість, близькість і дистанцію, щільність і уяву». Це так, але всюдисуща й постійна присутність третього елементу – «віртуальної близькості», яка завдяки електронній мережі наявна будь-де й перманентно – змінює співідношення сил безперечно на користь далекості, дистанції та уяви. Це доводить (чи радше провіщає?) остаточне відокремлення «фізично дистанційованого» від «духовно віддаленого». Перше вже не є умовою другого. Це друге тепер має свою власну хай-текову «матеріальну основу», яка надзвичайно перевершує будь-яку переробку матеріальних тіл за своєю шириною, гнучкістю, різноманітністю, привабливістю і насиченістю пригодами. А фізична суміжність нині має найменші шанси на те, аби втрутитися у духовну дистанцію…
Уррі має рацію, відкидаючи пророцтва щодо неминучого спаду подорожування, яке стало зайвим завдяки легкості електронного зв’язку. Як би там не було, а поява неприв’язаності до місця (out–of–placeness), що її підтримують електронні пристрої, робить подорожування безпечнішим, менш ризикованим і менш бентежливим, ніж будь-коли раніше: неприв’язаність до місця зводить нанівець чимало колишніх перешкод для магнетичної сили «відвідування місць». Сигнал мобільних телефонів – матеріально й символічно – є остаточним звільненням від місця. Перебування поруч із телефонною розеткою вже не є умовою «перебування з’єднаним». Туристи можуть викреслити з переліку своїх прибутків і збитків відмінності між від’їздом і перебуванням, дистанцією і близькістю, цивілізацією і дикістю.
Відколи незабутній Пітер Селлерс марно намагався (у фільмі Гела Ешбі 1979 року «Being There») вимкнути телевізійним пультом гурт монашок, на комп’ютерних цвинтарях було поховано чимало софту й заліза. Нині він би не мав жодних труднощів із тим, щоб усунути їх із зображення – із зображення, яке він бачив, із його зображення, із загальної суми значимостей в межах досяжності. Зворотній бік монети віртуальної близькості – це віртуальна дистанція: призупинка (і навіть скасування) усього, що перетворює топографічну суміжність на духовну близькість. Остання тепер уже не потребує фізичної суміжності, але й фізична суміжність уже не зумовлює духовної близькості.
Відкритим лишається питання про те, який бік вказаної монети зробив більше для того, аби електронна мережа та її засоби входу і виходу стали наскільки популярним та інтенсивно вживаним засобом людської взаємодії. Чи була це нова легкість у налагодженні контактів? Чи нова легкість у розриванні контактів? Не бракує випадків того, коли друге є потрібнішим і важить більше, ніж перше.
Поява віртуальної близькості робить людські електронні з’єднання одночасно частішими і поверховішими, інтенсивнішими і нетривалішими. Електронні з’єднання мають тенденцію бути надто поверховими та нетривалими для конденсування в міцні зв’язки. Cфокусовані на якійсь нагальній справі, вони таким чином захищені від розвитку й від стосунків між партнерами поза часом і темою певного слухового чи текстового повідомлення, а в людських же стосунках – які, як добре відомо, неорганізовані й ненаситні – все навпаки. Контакти потребують менше часу та зусиль для свого початку, але й менше часу та зусиль для розриву. Дистанція нині не є перешкодою для того, аби підтримувати контакт – однак підтримання контакту не є перешкодою для того, аби залишатися окремо. Спазми віртуальної близькості зникають – в ідеалі, без залишку й тривалого осаду. Віртуальну близькість можна (і буквально, і метафорично) припинити лише натисканням клавіші.
Як бачиться, найбільш значним результатом віртуальної близькості є відокремлення комунікації від стосунків. На відміну від старомодної топографічної близькості, віртуальна близькість не вимагає ані того, щоб міцні зв’язки було встановлено заздалегідь, ані також того, щоби вони виникали як результат. «Бути електронно з’єднаним» (being connected) потребує менше затрат, ніж «бути у стосунках» (beingengaged), а також є значно менш продуктивним у сенсі побудови міцних зв’язків і їх підтримання.
З англійської переклав Петро Денискό
Перекладено за виданням:
Bauman Z. Liquid Love. On the Frailty of Human Bonds. – Cambridge: Polity Press, 2003. – P. 59–63.
Джерело: “Збруч”
Повязані записи
