28 серпня Церква відзначає останнє двунадесяте свято року – Успіння Пресвятої Богородиці. Цього дня закінчується двотижневий Успенський піст, який розпочинається 14 серпня. Успіння Богородиці – день, коли Діва Марія завершила своє земне життя, а її тіло й душу Ісус Христос забрав на небо. Як співаємо у Молебні до Богородиці: «До Богородиці з запалом нині прибіжім, грішні і смиренні, і припадім у покаянні, взиваючи з глибини душевної». Отож, Пресвята Богородиця, перебуваючи там, на небесах, кожного дня покриває нас Своїм Омофором і молить Свого Сина за кожного, хто із глибоким покаянням і чистим серцем прибігає до неї у молитві.
Про глибокий християнський зміст свята Успіння Пресвятої Богородиці, як шлях для спасіння душі кожного християнина, розмірковує настоятель храму св. ап. Петра і Павла Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ (м. Жовква) архимандрит Маркіан (Каюмов):
«Церква часто називає Успіння Пресвятої Богородиці – днем Богородичної Пасхи або Богородичний Великдень. Це свято учить нас найголовнішого для людини, а саме того, що після Воскресіння Христового, смерті, як такої, – немає. І ми говоримо, що Успіння Богородиці – це її перехід до вічності, тобто мирний спочинок, оскільки для неї особисто, це було жаданим, бажаним. Вона чекала на зустріч із своїм сином. У той самий час Богородиця залишалася у молитві, залишалася прикладом для кожного християнина, тобто вона понесла свій хрест сповна, як Матір Спасителя. Це розпочалося ще із Благовіщення її словами, гімном смирення: «Я раба Господня». Богородиця повністю пронесла цей хрест разом із Христом. Як ми знаємо із передання Церкви, Богородиця залишалася проживати благочестиво, допомагала усім потребуючим, проявляла милосердя. І її смерть Церква тому і називає Успінням, оскільки Вона заснула. Більше того, як свідчить нам передання Церкви, все ж таки її тіла на третій день не було знайдено у гробниці, що свідчить нам про те, що Господь сподобив її. Із тілом Вона була вознесена на небеса, і тим самим показала шлях для душі кожного християнина, для якого Воскресіння Христове буде так само, як для Богородиці, отим сенсом життя. Для неї це було сенсом життя.
Більше того, ми бачимо, що церковний рік закінчується після того, як ми відсвяткуємо Успіння Божої Матері, тобто це є вінець історії спасіння роду людського. Після свята Успіння Пресвятої Богородиці ми закінчуємо церковний рік, а розпочинаємо – святом Різдва Пресвятої Богородиці. Її життя, від народження і до мирного спочинку, до її небовзяття – це є невіддільна історія спасіння роду людського. Вона повністю пов’язана у цій іскупительній жертві, яку дарував кожному із нас Господь. Тому і для нас це свято є величним. Небовзяття – це приклад того, що для кожного християнина небеса теж будуть відкриті, і теж його чекають. І смерть, як така, дійсно є вже не така страшна, оскільки після тілесного спочинку є народження, але уже для вічності. Як ми знаємо, Богородиця залишається у спільноті отої першої церковної громади. Ми знаємо, що після П’ятдесятниці народжується Церква і Вона є у цій Церкві. Навколо неї формуються апостоли. Але, оскільки їм була дана заповідь проповідувати, то вони своє життя присвячують проповіді, а Богородиця залишається ніби на іншому плані. Але це не означає, що ми її менше шануємо. Її основний подвиг, її хрестоношення було до того часу уже звершене. Можемо почути проповідь про Богородицю і про Спасителя. Для людей постав новий виклик – повірити. На першу роль вийшла проповідь апостолів, і вже, власне, віра людей у Воскресіння, яке вони проповідували.
У православних храмах виставляють Плащаницю Богородиці, але це, не що інше, як традиція. Насправді, окремих таких уставних речей немає. Є Утреня з чином погребіння Плащаниці Божої Матері. Але є й інші традиції, наприклад, коли погребіння Плащаниці звершується у той самий день ввечері. Наприклад, у цьому році, свято припадає на суботу, а у неділю – погребіння. Плащаниця може залишатися і надалі бути серед храму, а може відноситися гробниці, тобто, це вже більше місцева традиція.
Успіння Пресвятої Богородиці є життєствердним, воно нагадує нам про вічність, а точніше, про радісну вічність. І тому термін «Богородичний Великдень» чи «Богородична Пасха» роз’яснює весь сенс цього свята. Успіння Богородиці – це мирний перехід, це мирний сон. Успіння – це спочинок від турботи, від земних страждань. Коли ми говоримо про смерть, то робимо це приземлено, і доволі таки егоїстично, тобто говоримо про земні фактори, але ж в Успінні ми можемо зрозуміти, що насправді це набагато ширше поняття, і воно вдихає у нас надію на вічність. Тому це свято є радісним. Якщо нести свій хрест, як це робила Богородиця, тоді і для нас небеса будуть відкриті».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки архимандрита Маркіана (Каюмова) та мережі Інтернет
Повязані записи
