Христина Катола упродовж кількох років працює у благодійній організацїі “Турбота в дії”, яка допомагає дітям із дитячих будинків та осель сімейного типу. Спершу Христина просто була волонтером, потім стала наставником для дитини сироти. Поміж цим, Христина плете вервечки і роздає їх друзям абсолютно безкоштовно, активно долучається до чувань у Духовній семінарії св. Духа ЛА УГКЦ, а також супроводжує співом чування на рідній парафії у Глинянах. Христя зізнається, побачити радість у очах дітей – це найбільша мотивація. Ми запитали у Христини про її особистий духовний шлях, чи допомагає віра у благодійності, а також як кожен може допомогти дітям-сиротам напередодні Різдва і не лише.
- Коли Ви почали волонтерити? Як розпочалася Ваша особиста історія цьому?
- Я почала волонтерити з 2011 року. Моя однокласниця була вже волонтером у організації “Турбота в дії”. І саме напередодні Різдва, під час Різдвяних програм, моя знайома попросила мене про допомогу. Я питаю: “Яку допомогу?”. Вона відповідає: “Нам потрібно клоуна”. А ми у школі завжди виступали. Ця подруга пояснила, що реально не вистачає людей. І я погодилася. Саме тоді познайомилася із засновниками організації “Турбота в дії” Вернером і Дженіс і Вернер питав мене, чи мала вже я досвід виступів у якості клоуна. Тому, коли я поїхала на Різдвяні програми, то дуже переживала. І я побачила наскільки віддача від дітей. І це було мені дуже приємно. І згодом мені повідомили, що я буду волонтером організації. І я після того вже 7 років поспіль виступала клоуном. То стала така “моя роль” і я настільки влилася, що вже навіть для мене не було дивним, коли казали: “О, цього року Христя – знову клоун”. І так почалося і досі мене тримає (сміється).
- Що для Вас означає благодійність?
- Я як пішла волонтерити, то зовсім не усвідомлювала, що таке благодійність. Тобто я допомагала не через обов’язок, а просто відчувала внутрішню потребу у цьому. Може мене підштовхнула моя життєва історія, яка дещо сумна. І мені здалося, що можливо, якщо я не мала якоїсь підтримки і допомоги, то можу її комусь дати. І це якось співпало. Цей період життєвий був важкий і ця благодійність, коли я можу комусь допомогти, прийшло у моє життя і я усвідомила, що без того не можу. Відчулося, що хочеться допомагати. Не щоб хтось похвалив. І мені реально ставало легше і радісніше.
- Коли Ви почали плести вервиці і чому?
- Це було кілька років тому, мені на Миколая одна дівчина подарувала вервичку. Я дуже мріяла про неї, бо у магазині її не купиш, хіба якщо монахи плетуть, то при монастирях можна. І пригадую, наш волонтер, який зараз вчиться у семінарії, працює з військовослужбовцями і вони часто їм привозять вервиці. І у нас у Глинянах, діє церковна спільнота “Єдність сердець” і пригадую, тоді навчилася плести і ми з нашою молоддю почали плести вервички для цих військовослужбовців. Щось тоді сплели десь 20 вервичок. Після цього я плету вервички для своїх знайомих. Дуже хочеться поширити цю практику, щоб люди не просто носили вервичку, як прикрасу, але й молилися на них. Бо це набагато простіше. Зняв з руки, помолився і надів назад. Плюс стильно.
- Чи молитва допомагає у волонтерстві?
- Дуже допомагає. Я настільки відчуваю підтримку Господа, що я просто у шоці. Бо чесно скажу, моя життєва ситуація дуже непроста. Божу підтримку нереально пояснити словами. Молитва настільки підтримує, ти відчуваєш близькість з Богом, коли ти молишся. Навіть просто “Отче наш”, “Богородице Діво”. Я відчуваю, що розмовляю з Богом, і досвідчую, що Він дійсно мене вислуховує і підтримує. Бо були ситуації, коли на власному досвіді бачила, що Бог мені допомагає. І це така велика радість відчувати підтримку Бога. Тому молитва дійсно допомагає. Особливо, якщо Ти віриш. Бог молитву чує. Навіть якщо Бог не допомагає тобі у тій ситуації, значить так має бути. Бог краще знає, що тобі треба. Просто треба вірити і не здаватися ніколи. Віра підсилює. Бог допомагає просто через інших людей. Коли у житті є люди, які тебе підтримують, то знай, що це Бог тобі їх послав. Тому молитися треба завжди.
- Ви також долучалися до молитовних чувань у Львівській Духовній Семінарії Святого Духа. Розкажіть про це.
- У нас у Глинянах чування є кожного місяця, першу п’ятницю. Раніше ми просто були учасниками, потім я почала співати на них, а потім і грати на фортепіано. Потім познаходила якісь гарні пісні про Бога. І почала грати на чуваннях пісні Благодарення, бо там у нас є також і музика, і молитовна тиша. А потім ми утворили таке тріо з моєю подругою і священиком з нашої парафії. Насправді для мене чування – це щось особливе. Коли я на наших чуваннях граю, то відчуваю більше відповідальності. Але також я долучаюся до чувань у Львівській духовній семінарії Святого Духа, які відбуваються лише двічі на рік. Просто коли ти співаєш на чуваннях, то переживаєш, а коли ти йдеш просто духовно відновитися – то це ще інше. Ти духовно зближуєшся з Богом, реально дізнаєшся про те,що з Богом бути весело. З Богом можна дуже класно провести час. Потанцювати, поспілкуватися, повеселитися.
- Чи відрізняються чування у семінарії від інших?
- Я про ті чування дізналася від свого друга Андрія, який навчається у семінарії. Коли я приходила на чування, то іноді почувалася трошки незручно, бо там переважно були школярі.Але потім я подумала, що прийшла насамперед до Бога. Чим чування особливі – тим, що там у програмі є і молитви, Вечірня. Але опісля, коли є перекус, танцюють банси, співають, веселяться, і перегляд фільмів є, пісні під гітару. І ти дуже переключаєшся. Це все так аж душу пробиває. І от ця частина розважальна, дуже підсилює. Бо часто думають, що з Богом треба бути серйозним. Все так на чуваннях побудовано, що заснути нереально. Я би рада усім відвідати ці чування, це настільки підсилює. Адже ти можеш приступити до Сповіді, цікаво провести час, познайомтися з різними людьми. Адже там також є поділ на групи, коли відбувається наука. І ти можеш поділитися і своїми думками, бо щоразу інша тема чувань Тим більше це відбувається дуже рідко, тільки двічі на рік. Але мені здається, що у цьому і родзинка. А коли щоразу щось нове. Тому я би рада всім іти, бо це щось дуже особливе.
- Чи є приклад святого, який Вас особисто надихає? Можливо Ви бачили цікаве кіно про святих?
Фільми, які би я порадила подивитися це “Чудеса з небес” – на реальних подіях знята ця стрічка.І там у цьому фільмі настільки видно наскільки Бог діє через інших людей, наскільки не залишає. Треба подивитися. Насправді дуже багато чую від своїх друзів про святих, але у мене немає до конкретного святого такої привязки. Я чомусь найбільше люблю Ісуса. Я пригадую, що у нас на чуваннях було так, що витягаєш листочок з іменем святого, а потім до нього молишся. У мене був святий Йосафат одного року. Потім були святі Йоаким і Анна. Було певне намірення і треба було у ньому молитися. Але найбільшу допомогу і підтримку я чомусь відчувала саме від Ісуса. Ісус для мене – це і Друг і Опора, навіть не знаю як це передати. Я реально відчуваю Його допомогу. І іноді хочеться сказати: “Господи, Ти мені так допомагаєш, а я от така нечемна, Боже, Ісус, я буду чемніша, тільки Ти можеш мені допомогти, щоб я стала кращою”.
- Скажіть, якщо відчуваєш зимову хандру, то як її можна розвіяти, допомагаючи дітям-сиротам у цей зимовий час?
- Можна поїхати на Різдвяну програму для дітей-сиріт. Бо це такий казковий час. Можна ділитися світлими емоціями з дітьми. Не треба, щоб погода робила Тобі настрій. Треба дійсно шукати якусь таку стежку. Програми з дітьми, коли збирається разом група волонтерів, їде разом до дітей, то це насправді настільки заряджає. Тому що та віддача від дітей настільки мотивує і підсилює, що це просто потрібно відчути. Бо на словах – це одне, а коли ти справді поїдеш і відчуєш цю атмосферу, цей позитив. А у нас і упродовж року відбуваються цікаві зустрічі волонтерів, тімбілдінгові ігри різні, коли ми можемо підзарядитися самі. Тому що волонтери це теж люди, їм теж потрібен відпочинок. І зазвичай після Різдвяних програм, наприкінці січня ми десь їдемо.Ми збираємо абсолютно усіх волонтерів. Навіть найменша допомога волонтера – це допомога і це велика допомога Тому що вони вкладають свій час.
Повязані записи
