Дорогі у Христі браття і сестри!
Ось і минув рік, в якому для нас усіх був лише один місяць, – лютий. З певного часу цей місяць був сповнений для нас смутку і важких, болючих спогадів: розстріли учасників революції Гідності, анексія Криму… і початок повномасштабної російської агресії, коли 24 число для нас не змінювалося у календарі до сьогодні.
Згадуючи зараз минулорічні лютневі події, я хочу найперше подякувати вам. Подякувати за те, що ми всі тоді згуртувалися в бажанні відстояти свободу і незалежність нашої України. Подякувати за ті молитви, якими були сповнені дні і вечори в нашому храмі, коли ми одним серцем і одними устами, в єдності, молилися Богу і просили милості для наших воїнів, щоб Він зберіг їхні життя та дарував нам перемогу над ворогом. Протягом цілого року ми з вами продовжували виконувати свій християнський обов’язок і поклик душі – зберігали незламну віру і надію, підносили молитву до Милосердного Бога. Молилися і оплакували тих, хто поклав своє життя заради захисту Батьківщини. Хай Господь упокоїть їх душі в оселях праведних, а рідні знайдуть утішання у Христі та в нашому співчутті. Ми молилися за здоров’я тих, хто пропав без вісті, потрапив в полон, страждає від поранень. Будемо ж і надалі невтомно молити Господа, твердо уповати на Нього, «Бо Він карає за пролиту кров, пам’ятає її і не забуде плачу пригноблених» (Пс.9, 13).
Хочу подякувати вам всім, бо з наступного ж дня війни вся парафія стала волонтерити: донатили на ЗСУ – за цей рік ми передали близько 120 000 гривень, два автомобілі, збирали допомогу на передову, купляли спорядження, відвідували поранених у Львівському госпіталі та в лікарняних палатах Жовківської лікарні, забезпечували всім необхідним. Але один напрямок волонтерства – виготовлення маскувальних сіток – став основним для нашої парафії. З першого дня війни і до сьогодні наші «павучки» рятують життя воїнів, захищаючи їх сплетеними сітками. Зелені і білі, піксельні і коричневі, для всіх сезонів року майстрині сплели сіток більше ніж на 13 км. Ми були готові, щоб приміщення під храмом стало укриттям. Дякую вам, мої дорогі, за те, що ви розкрили обійми і прийняли в свої серця і домівки людей, які були змушені покинути свій дім, і втікати від війни, залишивши все. За те, що дали їм надію і допомогли розпочати нове життя.
Війна продовжується, ворог не думає відступати від своїх планів поневолити український народ. Але наші воїни гідно дають відсіч російським агресорам. І ми обов’язково переможемо, бо армія і весь народ об’єднані і вмотивовані, і в цьому єднанні між собою – з Господом, – наша сила! Бо «Очі Господні звернені до праведних, і вуха Його до молитви їх. Лице ж Господнє проти тих, що чинять зло, щоб знищити з землі й пам’ять про них» (Пс. 33, 16-17). Я вірю і закликаю вас вірити, і робити все можливе і надалі, щоб в день нашої Перемоги ми знову зібралися в храмі і в щирій молитві подякували Богу за те, що на важкому шляху боротьби за незалежність, политому кров’ю найкращих синів і дочок України, ми змогли відстояти свою країну, наші християнські моральні цінності та національну ідентичність і відвоювали майбутнє для наших дітей.
архимандрит Маркіан (Каюмов), настоятель храму св. ап. Петра і Павла Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ (м. Жовква)
Повязані записи
