Про історію свого покликання до монастиря, яка є дуже незвичайною у ефірі проєкту “Veritas” на Фейсбуці розповіла черниця Згромадження Сестер св. Йосифа де Сен Марк с. Крістіна (Тимуршина).
-Для Вас молодої дівчини, чому важлива віра, чому, одного разу, Ви відповіли Господу “так” і що стало цією точкою, коли вирішили: “Все, я буду з Богом”.
-Дуже часто до нас приходить молодь і питає як розпізнати покликання до монастиря. Для мене до моменту мого навернення було дуже чітко зрозуміло, що Господь не абстрактний, а дуже реальний. Взагалі про монаше життя я почала роздумувати в 11 років. Бо я мала дуже тісний контакт з Сестерами Домініканками у Мукачеві. Завжди дивилася на їхній гарний приклад, на їхнє життя монаше і собі задумувалася, а може й мені обрати такий шлях. Але далі тривало навчання, були різні ситуації у моєму житті і коли прийшов момент, коли треба було обирати покликання, я вирішила запитати Бога. Хоча я радше була така особа, яка не хотіла брати відповідальність за своє рішення, а чекала, щоб хтось мені сказав як діяти і так буде добре. І я сказала Богові: “Я відчуваю і покликання, і мирянське життя мене приваблює. Дай мені відповідь. Але я хочу, щоб ця відповідь була дуже чітка і ясна, щоб інші теж захопилися, що “вау, як Господь відповідає”.Я попросила, щоб Господь мене чітко покликав по-імені і щоб я зрозуміла, що це Він. А якщо ні, я то просила Бога, щоб подарував мені хлопця і я дуже однозначно сказала як він має виглядати, описала колір його очей, що він має вміти грати на гітарі (посміхається). І мене запросили на одні реколекції грати на гітарі. Я мала прийти лише ввечері, але там була моя мама. І от, сестра Маргарита, яка провадила ці реколекції запитала у присутніх: “Чи є тут у залі дівчина, яку звати Кріста?”. І моя мама сказала: “Ми так дочку вдома називаємо”. А мене так називали тільки мама, тітка і бабця. І сестра попросила, щоб я прийшла до неї. Сестра спитала мене, чи я питала щось у Бога перед цими реколекціями. Я відповіла: “так, питала”. Сестра поцікавилася що саме. Але я не сказала, бо це ж було моє приватне питання. Вона розповіла, що вранці, коли вона була на ранковій молитві і стояла перед Пресвятими Дарами, то в один момент почула: “Кріста”. Сестра подивилася ліворуч і праворуч, але нікого не побачила. Відтак, продовжила свою молитву і почула вдруге “Кріста”. Вона знову дивилася навкруги і запитала: “Господи, це Ти?”. І через деякий час сестра знову почула “Кріста” і у серці почула від Бога слова:”Скажи це на реколекціях, хто має почути, зрозуміє”. І для мене це була неймовірна радість. Я подумала собі: “Вау, супер, Господи, Ти реально Живий”. І потім я відразу поїхала на інші реколекції, де також мала грати на гітарі. Однак, мені повідомили, що разом зі мною туди приїде ще один хлопець, який буде грати на клавішах і співати. І я пригадую момент, який іде цей хлопець. Повністю змальований як я просила Бога, колір волосся. І я думаю: “Господи, чому? Ти ж уже дав мені відповідь, що я маю зробити? Чому даєш відповідь на два прохання?”. І тоді я зрозуміла, що для Господа важлива моя свобода, щоб я була з Ним, а чи у стані монашому, чи сімейному, це мій вибір. Я зрозуміла, що для Бога немає кращого, гіршого стану: чи монашого, чи сімейного. Відповідальність має бути за наш вибір від нас. Я обрала монаше життя через смак свободи, яку Господь мені подарував.
-Як можна наважитися так сміливо запитати у Бога про своє життя? Як ми, звичайні люди, можемо бути з Богом на “Ти”?
-Це залежить від нашого пережиття відносин з батьками тут, на землі. І я зрозуміла Бога, як Батька. Я виросла без батька і Господь зцілив це. Після цього зцілення, я дуже добре пригадую той день, Божий дотик у цю мою потребу. Я зрозуміла, що я маю Тата, Приятеля, Того, Хто є поруч. Відносини з Богом відкривають мені можу я бути з Ним на “Ти”, чи не можу. Це залежить від свободи.
-Чи не є монаше служіння,у певному роді, несвободою?
-Для нас є трошки хибним розуміння свободи. Часто ми думаємо, що свобода – це робити те, що хочу. Одного разу, коли я була на навчанні у Римі, я чекала на транспорт і до мене підійшов один хлопець і каже: “Тобі подобається бути рабинею?”. А я йому кажу, а в чому полягає для тебе свобода? Він мені каже: я хочу пити – випиваю, хочу курити – курю, хочу мати регулярний секс – я його маю. Я що хочу, те й роблю. І я йому задала запитання, скільки часу він може прожити без алкоголю. Він відповів, що не може. І я його запитала: “то хто раб?”. Гаразд, нехай я раб Господній і це є свобода. Тому що я не прокидаюся вранці і не думаю про цигарку. Пару сантиметрів цигарки не керують моїм життям. І у цьому моя свобода. Бути рабом Бога – це означає бути вільним. І це пропонує Господь. Монаше життя полягає у тому, що чим ближче ми стаємо до Бога, тим більше ми стаємо вільні від того, що моє керувати нами і заполонити нас. Все, що Церква нас навчає і говорить – це тільки для того, щоб ми були вільні.
-Де у сучасному світі місце Церкви і Бога?
– Я думаю, що віра полягає тільки у стосунку, відносинах з Богом. Можемо бачити у родинах, що діти спраглі відносин, бо батьки працюють і діти не мають з ким поговорити, з ким поділитися. Соцмережі крадуть живі відносини. Тут є шанс Церкви показати Бога як того,Хто прагне з нами відносин. І це справа сучасного світу. А Господь стоїть з розпростертими руками, відкритими вухами і готовим серцем вислухати. Бо зараз є потреба слухання. І Господь є Той, Хто слухає.
-Що порадите нашим читачам?
-Я скажу: не бійтеся Бога, не бійтеся ризикнути і прийти у церкву і скуштувати справжню свободу.
Переглянути відео проєкту “Veritas” можна за посиланням.
Повязані записи
