14 серпня Церква святкує свято Походу із чесним Древом чесного і животворящого Хреста, а також спогадує пам’ять святих сімох мучеників Макавеїв, і матері їх Соломії, і старця Єлеазара. Проте ці назви можуть звучати для більшості людей незвично й незнайомо, адже найчастіше сьогоднішній празник іменують Маковієм, Першим Спасом – медовим або Спасом на воді – і, відповідно, асоціюють з освяченням у храмі меду й маку і приготуванням страв із цих продуктів. Так за невинними, на перший погляд, традиціями губиться справжня суть багатогранного і важливого для українського християнства свята, що має цікаву історію та непересічне значення для сучасності.
Також читайте: Медовий Спас чи вшанування мучеників Макавейських?
«Премудрості Божої стовпів сім і Божественного Світла світильники семисвічні, Макавеї всемудрі, перед мучениками превеликі мученики, з якими всіх Богу молиться, щоб спаслися ті, які почитають вас», – такими словами кондак оспівує сімох старозавітніх братів-мучеників. Історія Макавеїв – це розповідь про збереження віри перед явним обличчям смерті. Згідно зі старозавітною оповіддю, 166 року перед народженням Ісуса Христа сирійський цар Антіох Епіфан намагався примусити юдеїв перейти на грецьке язичництво Цар послав до Єрусалима генерала Аполонія і двадцять дві тисячі вояків зі завданням повбивати всіх євреїв, а на їхнє місце поселити чужинців, при чому наказав своїм воякам вбивати євреїв у суботу, святий день юдеїв. Юдеї, боячись порушити суботу, гинули без найменшого спротиву; десять тисяч потрапили в полон. Місто було сплюндровано, а опісля спалено. Святиню перемінили на поганську божницю. Юдеям заборонили святкувати суботу й виконувати приписи Мойсеєвого закону. Багато євреїв відступило тоді від своєї віри, за винятком невеликої частини. Єлеазар був старозавітним священиком, 90-літнім старцем, якого намагалися спершу хитрістю, а потім погрозами змусити відректися від своєї віри, чим він мав би подати приклад іншим юдеям. Деякі погани, а також юдейські відступники зі співчуття до праведного старця почали намовляти його, щоб він сказав принести собі дозволене м’ясо до їжі, а перед своїм народом вдавав, що їсть заборонену свинину. Коли ж він відповів спокусникам, що ніколи цього не зробить, щоб не згіршити молодь і наразитися на гріх і Божу кару, розлючені погани взяли його на муки. Попри побої, він сердечно молився та помер, залишивши народові приклад мужності й чесноти. Відтак постраждали семеро братів, які привселюдно відмовилися відректися віри в правдивого Бога. Знаковою стала постать матері, Соломії, що підбадьорювала синів, а коли їй та найменшому синові вкотре запропонували навернутися в язичництво, стійко вмовляла сина вистояти у вірі до кінця, після чого його теж було страчено, а відтак померла й вона сама.
Також читайте: Владика Матфей (Шевчук): «Історія Макавейських мучеників – це свідчення для сучасної людини, як треба обирати серцем»
Приклад мучеників Макавеїв здається майже неймовірним сучасній людині, яка не до кінця задумується про визначну роль віри в людському житті. Для тисяч юдеїв, що постраждали від гоніння Антіоха, дотримання Закону Мойсея було значно важливішим за власне життя, адже цей Закон був запорукою спасення. Тому навіть вдавати навернення в язичництво, щоб уникнути переслідувань, було неприпустимим. А семеро братів, що одне за одним віддали свої життя у страшних муках, які мужньо терпіли з любові до Бога, стали Його свідками не лише для сучасників, а й для майбутніх поколінь людей віри – зокрема й для християн. Пізніше їхню долю повторили вже нові мученики, з не меншою стійкістю віддаючи життя за ім’я Христа. Приклад Макавеїв став таким великим, що їхню пам’ять Церква вшановує понині – як братів, що віддали життя, так і матері, яка заохочувала їхню жертву на славу Господа. Насправді ж приклад Макавеїв утілився не лише в численних подальших мучеництвах за віру: їхня мужність стає заохотою для кожної людини, що бореться за правду і справедливість; а по-особливому вона перегукується із відданістю воїнів, що боронять Батьківщину. Так само, як із мужністю матерів, що жертвують найдорожчим – життям дітей – супроводжуючи цю жертву молитвою і довірою до Бога.
Також читайте: о. Павло Дроздяк: «Віддаючи своє життя, наші новітні Герої хочуть, щоби ми жили цим небом, яке вже може бути серед нас»
Отож свято Макавейських мучеників стало сучасним визначним церковним торжеством. Ба більше: за літописними свідченнями, саме цього дня 988 року відбулося Хрещення Русі-України, яке звершив князь Володимир. Про це згадує також І. Я. Луцик у «Житії святих», описуючи свято Походу із древом Чесного і Животворящого Хреста. Цей празник має контекст української історії: за свідченнями, цього дня за молитвами до Пресвятої Богородиці та ушанування Хреста Господнього відбулися військові перемоги, які відтак ушановували разом із пам’яттю про Хрещення Русі. Саме ж свято походить з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. Воно спершу полягало у перенесенні з імператорської скарбниці до храму Софії вцілілої частини хреста Господнього з метою відвернення хвороб, багато яких ставалося в серпні. «Напередодні празника патріярх у Царгороді урочисто переносив святий хрест із царської палати до храму святої Софії, тому і нині обходимо передпразденство цього празника. На сам празник священик переносить хрест із престолу на тетрапод, щоб вірні могли поклонитися животворній силі Господнього хреста. А оскільки Українська Церква вшановує сьогодні також і пам’ять хрещення Руси, то в цей день відбувається посвячення води», – зазначає І. Я. Луцик.
Водосвяття, яке називають Августовським, тобто серпневим, звершують у храмах і дотепер, як і вшанування Хреста Господнього, частиця якого зберігаються і у Львові, в Архикатедральному Соборі святого Юра. Цей день стає празником всуціль символічним, зосереджуючи погляд вірних на духовному вимірі віри, своєї традиції, пам’яті Київського Хрещення та його спадщині. Всі ці риси втілилися і в народних традиціях, як-от серпневе благословення криниць, урочисте встановлення хрестів тощо. А проте з часом все більше справжній характер свята затратився, маскуючись численними повір’ями, звичаями, навіть тими, що мають християнські корені. Іменування цього празника Спасом стирає значимість не лише його, а й інших великих свят, зокрема Преображення Господнього, яке послідовно починають асоціювати лише з формальністю освячення продуктів. Очевидно, що мученики Макавеї не мають до маку жодного стосунку, окрім схожості звучання цих слів; і неправильно буде їхню жертву за віру в правдивого Бога ототожнювати із напівміфічним Маковієм. Тому, зберігаючи усталені традиції, які самі по собі не є шкідливими, важливо постійно заглиблюватися у сенс того, що святкуємо. Адже нинішнє свято заслуговує бути знаним і гідно вшанованим – на пам’ять про видатні події, що, пронизуючи тисячоліття, проносять в наше сьогодення розуміння справжньої віри та жертви, що складається за неї донині.
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
