На цьому тижні Священний Синод Православної церкви України призначив тернопільського митрополита Нестора (Писика) священноархімандритом Почаївської Свято-Успенської Лаври.
Сайт «Духовна велич Львова» запитав у митрополита Нестора, яка ситуація в Почаївській Лаврі сьогодні? Коли цю святиню повернуть українському народу? За що моляться в Лаврі та як сприймати вчорашнє вигнання кліриків УПЦ (МП) з храму в Івано-Франківську?
«З юридичної точки зору питання Почаївської Лаври складніше»
Вітаю вас, владико, з призначенням священноархімандритом Почаївської Свято-Успенської Лаври. Чи було це для вас несподівано?
На теперішній час є рішення Священного Синоду про заснування монастиря Православної церкви України під назвою «Свято-Успенська Почаївська Лавра Тернопільської єпархії». Відповідно за чином монастирського життя, який у нас сьогодні діє, у всіх монастирів єпархії настоятелем або священноархімандритом є правлячий архієрей. Тому це не перший монастир в якому я є священноархімандритом.
Оскільки цей монастир було засновано в складі Тернопільської єпархії, відповідно за мною це затвердили. Реєстрація монастиря для мене несподіванкою не була, бо це ми подавали пакет документів в Синод для його реєстрації. Але про те, що відразу ж у рішенні мені буде надано титул священноархімандрита, я не знав, а прочитав, коли вже було опубліковано на сайті.
Яка тепер ситуація в Почаївській Лаврі? Можливо, у вас є інформація, що там відбувається та які настрої панують?
Почаївська Лавра присіла, притихла. Там тепер мало паломників. Мені розповідав один священник, що був днями в Почаївській Лаврі, але не зміг потрапити в жоден із храмів – всюди стояли таблички «Прибирання». Можливо, він так випадково потрапив, що храми закриті, тому складно сказати, чи вони справді щось там робили, чи просто нікого не пускають. В Почаєві затишшя, напевне чекають, що буде з Києво-Печерською Лаврою.
Ми бачимо конкретні кроки влади щодо Києво-Печерської Лаври. На вашу думку, чи діятиме влада подібним чином і щодо Почаївської Лаври?
Звичайно, такі кроки будуть, але я ще не готовий сказати, коли саме. З юридичної точки зору питання Почаївської Лаври складніше. Там зовсім інші умови, на яких Московський патріархат нею користується. В 1990-х роках при передачі майна було закладено цілий ряд проблем для держави, зокрема, майно не було належно обліковано. Думаю, що юристи і законодавці вже працюють, щоб українські святині не були вивезені з Почаївської Лаври в Росію.
Також читайте: «Русскій мір» – єресь, виплекана в яслах Московського патріархату
«Ми і Московський патріархат ментально дуже відрізняємся»
Почаївська Лавра навіть в середовищі УПЦ (МП) має певну мракобісну репутацію. Згадати хоча б ті ж самі сумнозвісні «Почаївські листки» і т.п. На вашу думку, що від них можна чекати, якщо їх попросять залишити святиню?
Важливо, щó ми розуміємо під Почаївською Лаврою. Якщо ми говоримо про керівництво монастиря, про намісника і його близьке оточення, то звичайно що вони готові чинити опір і робитимуть все, що в їхніх силах, щоб залишатись в Почаївській Лаврі. Якщо ж ми говоримо про простих монахів, простих українців, які прийшли туди спасатись, а не тих, кого туди завезли з інших країн, щоб українці не мали більшості, то, думаю, що вони не є прихильниками «русского міра». Я переконаний, що більшість з них обере за краще перейти в Православну церкву України і залишитись у Лаврі, ніж піти геть. Думаю, вони зрозуміють, що краще не молитись за Росію і «пабєду атєчества», а за Україну і за звільнення від окупанта. Оті всі антиукраїнські речі, що ми бачили в Лаврі – не від того, що там така більшість.
Якщо вийти на сайт Лаври, то бачимо на головній сторінці «Молитва Господу Вседержителю про мир та припинення міжусобної ворожнечі». Виходить, що для них війна – не агресія зовні, а міжусобиця. І якщо робиш клік на молитву, то відображається «404 помилка».
Ми часто вважаємо, що Московський патріархат в Україні – це такі ж самі українці, просто з незрозумілих для нас причин вони чомусь підтримують російську церкву. Насправді треба зрозуміти, що ми і Московський патріархат ментально дуже відрізняємся. Їм близьке все російське – культура, мова, ідеологія – тому питання «а чому візьмуть і не перейдуть?» глибше, ніж здається.
Для них ця війна – «мєждуособная брань», тому що вони сприймають українців та росіян як «єдіний народ». Ще на початку 2000-х в соціальній концепції РПЦ була прописана концепція православного народу, яка перекочувала в УПЦ (МП), що на практиці вилилось в єресь «русского міра», єресь етнофілетизму. Для них «єдіний православний народ» означає «русскій». Така свідомість формувалась щонайменше впродовж останніх 300 років. Це треба сприймати як факт і розуміти, що перед тим, як говорити з ними про любов до українського народу, їм потрібно змінити світогляд.
Також читайте: Владика Нестор розповів, чому впродовж тижня його сторінку блокували п’ять разів
«Кому належить Почаївська Лавра – тому належить Волинь»
Наскільки великий вплив Почаївської Лаври на навколишній регіон?
Почаївська Лавра для Галичини і Волині має таке саме значення, як Софія Київська для Києва і всієї України. Навіть перед Другою світовою війною, тим більше у XVIII–XIX столітті, коли кордон між Галичиною і Волинню був кордоном між двома імперіями, коли на території Польщі православні громади не могли діяти, були люди, які час від часу ходили в Почаїв, тому що вони не хотіли втрачати сенс своїх святинь. Лавра залишалась символом, оплотом і місцем підтримки, до якого прагнули православні, що перебували на території держави, яка була налаштована агресивно проти православ’я. Тому значення Почаївської лаври було великим у всі часи і залишається таким на сьогодні.
Слухаючи вас, пригадав, як моя бабуся розповідала мені, що з їхнього села, яке розташоване на півдні Тернопільської області, в Заліщицькому районі, люди ходили в піші прощі до Почаєва ще за Польщі. Отже, виходить, що зв’язок українців з Почаївською Лаврою не припинявся попри кордони і попри те, що вони були греко-католиками.
В часи Іова Почаївського Почаївська Лавра була оплотом проти насильного переведення до унії. Потім сама Лавра була насильно переведена в унію і передана Василіанам – і використовувалась для нав’язування зовсім іншої політики. Але навіть за свідченнями Василіан, місцеві люди цього не сприймали і не ходили туди. І коли в 1831 році Лавру повернули православним, то люди все це з радістю сприйняли і багато навколишніх греко-католицьких парафій відразу також повернулись у православ’я. А на початку XX століття там проходили проукраїнські демонстрації. Переоцінити значення Почаївської Лаври для Західної України неможливо, її вплив поширюється на цілу Україну і за її межами.
І ось останні 30 років Почаївська Лавра в руках Московського патріархату. Як це вплинуло на регіон?
Звичайно, вплив відбувався. Приїжджали паломники, приїжджало багато людей, які не були парафіянами Московського патріархату, але і вони не могли не попасти під певний вплив. Тому протягом цих десятиліть Почаївська Лавра була символом присутності Московського патріархату.
Чи відобразилось це на конфесійній приналежності людей, які живуть у тому регіоні?
Абсолютно. Протягом останніх дев’яти років війни, коли почались переходи громад Московського патріархату спочатку в Київський патріархат, а потім – в Православну церкву України, то на Шумщині багато парафій перейшло, на Вишнівеччині перейшли, а Кременеччина застигла – перейшло лише кілька парафій. В церковному розумінні можемо сказати, що кому належить Почаївська Лавра – тому належить Волинь.
Також читайте: Митрополит Нестор: «Звідки взялась Почаївська Лавра та хто її розбудовував»
«Гібридна незалежність їм підійшла набагато краще, ніж об’єднання з нами»
Все ж таки як можна пояснити засліплення простих адептів Московського патріархату в Україні, коли вони єдність з Москвою, яка вже більше року веде широкомасштабну війну і вбиває українців, ставлять вище, ніж єдність українського православ’я? Тим більше, що злочини геноциду проти українців активно благословляє патріарх Кирил. Звідки цей фанатизм?
У цього питання, на мою думку, є дві складові частини. Перша та, що насправді не всі вони є прихильниками саме російської православної церкви, просто їх довгі роки переконували, що тільки їхнє православ’я є правильне, а все інше – неправильне, і навколо вороги. Наративи політичної російської влади нав’язувала і церковна влада. І коли в цих людей виник когнітивний дисонанс, що росіяни – наші брати, а тут вони прийшли і вбивають, калічать, ґвалтують, тоді в середовищі УПЦ (МП) розпочався рух, що треба стати незалежними від Росії. І в травні минулого року у них було зібрання в Феофанії, де вони прийняли рішення про те, що вони є нібито незалежними. Звичайно, що за межами Московського патріархату в це все ніхто не вірить і всі розуміють, що це обман, але в середовищі самої УПЦ (МП) для багатьох це стало певною відповіддю на їхнє питання, яка їх задовольнила, і вони вважають, що вони є незалежними. І така гібридна незалежність їм підійшла набагато краще, ніж об’єднання з нами і визнання того, що впродовж десятиліть вони були неправі. І вони залишаються в тому обмані, продовжують «стояти до кінця», бо цим вони ніби служать Богові.
Друга сторона – це складність у визначенні колабораціонізму. Хто колаборант, а хто ні? Чи є колаборантом той простий працівник, який у пекарні пече хліб, а його їдять і прості люди, і окупанти? Чи є колаборантом вчитель математики, який не торкається питань ідеологічних, а навчає своєму предмету? І так далі. Так і в Московському патріархаті хтось розуміє, що не все там правда, але закривають на це очі, а хтось взагалі не вникає і чує лише ті моменти, що стосуються його спасіння. Тому складно сказати, хто з них відданий Москві, а в кого просто так склались обставини, що він туди ходить, а іншої громади нема.
Вчора активно обговорювалась новина про те, як виганяють московських попів з церкви в Івано-Франківську. Одні обурюються, кажуть, що це брутальність, беззаконня і переслідування за віру. Інші навпаки радіють, що нарешті це сталось. Яка ваша думка з цього приводу?
Треба розуміти, що питання Московського патріархату давно вийшло за межі міжконфесійних стосунків і стало питанням національної безпеки. Наша церква говорила про це ще з початку 1990-х років, але нас не чули. Тепер, напевне, вже нема тих, хто в цьому сумнівається. Я думаю, що всі церкви, які переживають за Україну, і ті, які не належать до православних церков, прекрасно розуміють позицію Московського патріархату. Зокрема, я спілкуюся з представниками протестантських церков, вони чітко стоять на позиції, що Московського патріархату в Україні не повинно бути – бо вони розуміють, що це питання національної безпеки.
Тому цілком однозначно, що якщо Московський патріархат в Україні не хоче міняти свою позицію і ставати українською церквою, тоді їм в Україні не місце. Але щодо того, як вирішувати питання, що стосуються майнових їхніх справ, то існує кілька варіантів. Наприклад, швидкий варіант, який вчора відбувся в Івано-Франківську. Є і довгий варіант, який зараз відбувається в Кременці, коли ще 12 лютого у них закінчилось право оренди на Миколаївський собор, але вони там фактично забарикадувалися, окопалися. Їм відключили електроенергію, бо в них нема прав юридичної особи, вони не власники, але вони все одно там сидять, щоб не віддавати. Через це тривають судові справи: що вони не повернули майно державі, що вони провели там самовільну реконструкцію… Здається, шість кримінальних проваджень по них відкрито і ми не робимо ніяких кроків, чекаємо на ці рішення. Тому насправді по-різному відбуваються ці процеси. Не підтримуючи насильницькі моменти, водночас ми не можемо чекати, що воно само собою вирішиться.
Важко сказати, чи має право на життя той момент, коли народ піднявся, але, як правило, народ такі кроки робить, коли бачить, що іншого способу нема. В Україні всі революції відбувались тоді, коли всі розуміли, що іншого способу нема, і перед тим було багато намагань вирішити ці питання мирним шляхом.
Спілкувався Андрій ТОЛСТОЙ
Також читайте: Який статус отримала УПЦ (МП) після змін в статуті?
Чи достатньо священику залишити Московську церкву?
УПЦ – троянський кінь Московської патріархії в Європі
Семюел Тоттен: «Це не Бог творить геноциди, їх вчиняють люди»
Повязані записи
