Сьогодні в Римо-католицькій церкві Попільна Середа — перший день Великого посту, який припадає за 46 днів до Великодня (40 днів, не рахуючи неділь). Припадає Попільна Середа, як рухоме церковне свято, на різні дати року в прямій залежності від дати Великодня за григоріанським календарем: найраніше святкується 4 лютого, найпізніше — 10 березня. Цьогоріч Великий піст римо-католики розпочинають 22 лютого.
Про Попільну Середу – особливу літургійну подію, що разом із обрядовими обмеженнями богослужень на кшталт фіолетового кольору шат, відсутності гімнів «Слава во вишніх Богу» і «алилуя», більш стриманого характеру пісень тощо налаштовує вірних на глибоке пережиття посту – детальніше розповідає Римсько-католицька церква в Україні.
«Звичай починати Піст в середу – так, щоб пісних днів було саме сорок (сорокаденне перебування Христа в пустелі, сорокарічна мандрівка народу Божого; число сорок в старозавітній традиції було незмінним символом очікування та очищення) оформився у VIII ст., про що свідчить текст Gelasianum Vetus. Тоді ж Попільну Середу стали іменувати “головою чотиридесятниці” — caput quadragesimae», – зазначають в РКЦ.
У Римі початок Великого посту відзначається однією з найбільш вражаючих церемоній – папською покаянною процесією. Цей звичай склався в перші століття християнської спільноти Риму у зв’язку з існуванням чину покутників – тобто тих, хто переживав період канонічного покаяння за вчинені публічно важкі гріхи. Так у понеділок після першої неділі посту в храмі святого Петра в оковах, єпископ здійснював покаяльне богослуження, в якому брали участь покутники. Це богослуження називали statio – словом, запозиченим християнами з римського військового словника, що означало похідний табір, стоянку на дорозі. Воно символізує духовне чування і боротьбу зі злом, до якого покликані християни подібно до воїнів, що стоять на варті у військовому таборі. Часто цим терміном позначали не тільки покаяннего богослуження, але і сам піст (наприклад, щотижневий).
«Формуляр Меси на початку Чотиридесятниці був цілком присвячений упокореним і покаянню; сама назва місця – храм святого Петра в оковах (San Pietro in vincoli) повинно було народжувати асоціацію з тим, як гріх сковує людину, перетворюючи його в в’язня. Пізніше, вже в VII ст., в титулярних церквах Риму прагнули вибачення після здійснення сповіді разом з накладенням покути і визначення періоду покаяння (найчастіше – до Великодня) одягалися у власяницю, а голову посипали попелом. Формули благословення попелу виникають раніше, ніж у VIII столітті; тоді ж фіксуються і слова, вимовлені при посипання голови кається: “memеnto, homo, quia pulvis es et in pulverem reverteris” (пам’ятай, людино, що ти порох, і до пороху звернешся). (В сучасній літургії в якості альтернативи стародавньої формули використовуються слова “покайтеся і вірте в Євангеліє”)», – розповідають в РКЦ.
Також на розвиток покаянних звичаїв у Європі великий вплив справила англо-саксонська літургійна й аскетична практик: в англо-саксонських церквах після посипання попелом на початку посту каяників у буквальному сенсі виганяли з храму, куди вони не мали права увійти аж до Великого Четверга. «Цей звичай ототожнював стан каяття зі станом Адама, вигнаного з раю. Приречений поневірятися в самоті і їсти хліб у поті чола, він також уподібнювався до блудного сина, якій був далеко від Дому люблячого Батька. Возз’єднання їх з Церквою передбачало одягнення в нові, святкові шати та введення в храм з процесією, яка одночасно була і процесією шлюбного бенкету, і ходою ангелів на Небеса».
Звичай посипати голову попелом на знак покаяння серед мирян поширив у 1091 році папа Урбан II, який радив брати участь у цій практиці також і духовенству, яке формально не входило в категорію «покутників». З цього часу обряд накладання попелу, перенесений на середу, з якої починається Чотиридесятниця, набуває загальний характер: період покаяння починався для всіх вірних і закінчувався у Великий Четвер. «Примітно, що чоловікам насипали попіл на верхівку, а жінкам (приходили в храм з покритою головою) малювали знак хреста на чолі. У XII ст. римським клірикам Папа посипав голову попелом в титулярном храмі святої Анастасії. Цей храм, розташований поруч з Великим Цирком, де зазнали мучеництво багато християн в період гонінь, відомий також тим, що саме там Папа здійснював Святу Літургію на Різдво після встановлення його дати 25 грудня», – розповідають в РКЦ.
Протягом певних періодів обряд накладання попелу також продовжувався у вигляді покаянної процесії духовенства: клірики зі співом покаянних антифонів піднімалися на Авентинський пагорб, в базиліку святої Сабіни – зокрема, Папа, який йшов у процесії, проходив цей шлях босоніж. Тут відбувалася покаянна Меса. Відповідно до однієї з думок, підйом на пагорб повинен був символізувати шлях до висот духу, який віруючі здійснювали під час Посту.
Чи обов’язково йти цього дня на Святу Месу? На це питання в РКЦ відповідають – у Попільну Середу участь у Святій Месі не обов’язкова. Проте розпочати Великий піст участю у богослуженні – добрий крок, окрім того, саме під час Літургії у цей день на знак покути голови посипають попелом – цей символічний жест налаштовує на початок Чотиридесятниці.
У Попільну Середу вірні дотримуються суворого посту, що полягає на утриманні від споживання м’яса та обмеженні кількості їжі. Такий піст обов’язковий для вірян від 18 до 60 року життя (хворі та особи літнього віку не мають обов’язку постити). Щодо кількості їжі, то можна один раз поїсти досита, а два рази перекусити. Щодо підлітків від 14 років, то обов’язковий піст полягає у відмові від споживання м’ясних страв.
Повязані записи
