Сьогодні Служитель встає зі свого почесного місця за столом, скидає свій одяг і, взявши вмивальницю, стає на коліна перед людиною наших часів, щоб умити їй ноги.Про це сказав Отець і Глава УГКЦ у цьогорічному зверненні до духовенства на Великий четвер.
У сучасних обставинах священник покликаний будувати нову християнську культуру спілкування. Самота без спільноти може призвести до втечі, до відокремлення і навіть до глибокого розпачу. Мабуть, ми вже не раз переконувалися в тому, що життя в спільноті, де люди живуть у братній любові, вражає більше, аніж могутні та розкішні сакральні споруди. Тому ми покликані не тільки творити і прикрашати рукотворний храм, а й передусім плекати красу і велич нерукотворного храму – людини, і будувати Церкву як живу спільноту, як містичне Тіло Христове.
Сьогодні Служитель встає зі свого почесного місця за столом, скидає свій одяг і, взявши вмивальницю, стає на коліна перед людиною наших часів, щоб умити їй ноги. Наші духовні очі звернені на єдиного і вічного Служителя Божественної Літургії – нашого Спасителя і Учителя, який похиляється над сучасним людством, зраненим новітньою пандемією та бичованим новими видами самотності, убогості, страждання та розпуки. Цей Служитель встає зі свого почесного місця за столом, скидає свій одяг і, взявши вмивальницю, стає на коліна перед людиною наших часів, щоб умити їй ноги.
«Бо це в нас і через нас Він хоче стати на коліна …, нашими руками прагне обмити рани сучасних суспільств». Сьогодні Господь закликає нас, Його священників, по-новому осмислити зміст і завдання нашого священничого служіння. Бо це в нас і через нас Він хоче стати на коліна, щоб похилитися над світом, це нашими руками прагне обмити рани сучасних суспільств, це нас вчинив причасниками свого Божественного Священства і передав нам свої Святі Таїнства Церкви як ліки, що здатні загоїти ці рани силою і діянням Святого Духа. є.
Хлібом Небесним свій народ може нагодувати лише Христовий священник. Наш працелюбний народ вміє на свій щоденний хліб заробити собі сам, але Хлібом Небесним його може нагодувати лише Христовий священник. Прислухаймося до цього волання про євхаристійний голод і духовну спрагу нашого народу!
Супровід – один з найефективніших методів здійснення опіки. Сьогодні на рівні Вселенської Церкви стверджується, що чи не єдиним найважливішим ефективним методом здійснення духовної опіки є супровід. Цей метод може допомогти священнослужителям не повертатися до «старої нормальності», яка була перед пандемією, а робити радикальні зміни на краще, починаючи з побудови здорових міжособових стосунків. При цьому належить переосмислити та перебудувати форму нашого душпастирювання, намагаючись бути поруч із людиною, супроводжуючи її на життєвому шляху. Щоб бути присутнім у житті своїх парафіян, щоб їх знати і вміти слухати, потрібно знайти до них дорогу через спілкування. Бути поруч із людиною, спілкуватися з нею та супроводжувати її в сучасних обставинах життя – це щось більше, аніж просто перейматися добром своїх парафіян.
Припускаю, що кожен із вас уже переконався, наскільки важливими є живе спілкування та щирі стосунки в середовищі священнослужителів.
Це важливе будування нового типу міжлюдських стосунків, заснованого на євангельській заквасці милосердної та співчутливої любові, нам слід розпочинати від найближчого оточення – нашої спільноти з єпископом та між собою.
Пресвітерський чин – це братерська жива спільнота найближчих Христових учнів та учасників Його священства. У день нашого рукоположення ми стали членами пресвітерського чину. Тож саме сьогодні важливо собі усвідомити, що цей чин не є чимось на зразок елітного клубу з особливими клерикальними привілеями. Це братерська жива спільнота найближчих Христових учнів та учасників Його священства.
Повязані записи
