Нещодавно у Києві презентували книгу «Феномен онлайн-причастя. Рефлексії. Полеміка. Перспективи». У книгу ввійшли думки богословів, духовенства ПЦУ, вірян Церкви. Книга входить у серію «Церква і пандемія» бібліотеки видання «Cerkvarium». Її видано за підтримки Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира з передмовою Митрополита Переяславського і Вишневського ПЦУ Олександра (Драбинка). Упорядники – Дмитро Горєвой та Тетяна Деркач.
Інформаційним приводом до дискусії стала подія травня 2020 року. Запорізький священик Ігор Савва вирішив відслужити Літургію онлайн. Віряни його громади доєдналися до Богослужіння за допомогою ZOOM. Вони поставили перед екраном хліб і вино. Отець Ігор читав необхідні молитви, а опісля віряни причащалися самостійно у себе вдома. Звісно, що така подія мала величезний резонанс у православному середовищі. Хтось з духовенства підтримав такий сміливий вчинок, а хтось, навпаки, заперечив і назвав неправильним. Варто зазначити, що цей випадок став майданчиком для дискусії не лише в ПЦУ, а й в РПЦ. Упорядники книги подають серед інших текстів думки скандального в Росії протодиякона Андрія Кураєва, який у своєму блозі підтримує такий крок, водночас контраргументом лунають позиції представників єпископату РПЦ, що називають його антицерковним. Варто зазначити, що вчинок запорізького священика спровокував додаткову порцію інформаційної пропаганди РПЦ стосовно ПЦУ. Здавалося б, що сам інформаційний привід доволі вузько направлений для дискусії, адже стосується виключно богословсько-літургійного виміру, однак автори статей мислять глобально – як загалом COVID-19 вплинув на комунікацію Церкви у суспільстві. Саме тому думки авторів – дуже різні. Для того, щоб краще озвучити своє враження від прочитаного, дозволю поділити його на блоки:
Церква у форматі веб-камери. Ще кілька років тому деякі священики доволі негативно ставились до онлайн-трансляцій Богослужінь. Мовляв, якщо транслювати Літургію онлайн, то віряни не захочуть приходити наживо. Як засвідчив попередній рік, встановлення веб-камери і забезпечення онлайн-трансляції з храму було вкрай важливим, не тільки на парафіях, які величезні за чисельністю, тобто з метою протидії захворюванню, але й на маленьких – як можливість тримати разом громаду у непростий період випробувань. «Вперше за тисячоліття, навіть більше, ми можемо виконати те, що було за апостольських часів, – всі разом зібрані в одному місці, на одне і те саме дійство», – наголошує у публікації «Онлайн-трансляції богослужінь і онлайн-служіння Церкви» протоієрей Георгій Коваленко. Так, справді, для Церкви онлайн-трансляції стали певним викликом. Дехто зі священиків зізнавався, як йому важко було проповідувати на камеру, не бачачи поглядів своїх парафіян. А треба було ще підготувати храм, щоб технічно забезпечити трансляцію, варто сказати, що для маленьких сіл, де покриття Мережі бажає кращого, це було вкрай складно, тому месенджери, ZOOM-конференції стали чудовими інструментами для підтримки громади, особливо впродовж пандемії, коли люди переживали певну ізоляцію страху через незнання інформації про перебіг коронавірусної хвороби. Читаючи думки, представлені у книзі, мимоволі замислюєшся, що веб-камера у храмі нівелювала межу перед амвоном і святилищем. Онлайн вірні та духовенство спільно служать Богові. Сьогодні під час трансляцій часто камера спрямована у святилище, і ми можемо спостерігати за кожною дією священика. Віртуально «заходити» у святилище може кожен – незалежно від статі, а ми знаємо, що жінкам дається окреме благословення на те, щоб потрапити за межі амвону. Тому, зважаючи на пандемію, у Церкви не було іншого виходу, ніж ввійти в онлайн-простір. З іншої сторони – у цьому просторі Церква ментально і традиційно зазнає змін, адже змінюється філософія підходів.
Онлайн – Таїнства: богословська полеміка. Примітно, що дискусія щодо онлайн-Таїнств почалася задовго до пандемії. Зокрема, у колах молодіжного середовища часто говорили про сповідь онлайн. Зважаючи на виклик COVID-19, спочатку постало питання, як правильно причащати вірян, щоб запобігти хворобі, а потім виникла проблема онлайн-Євхаристії. У книзі дуже багато думок, тому кожен читач матиме змогу сам обрати для себе співзвучну позицію. Без сумніву, можна погодитись із представленим досвідом інших Церков щодо цього питання у публікаціях протодиякона Андрія Кураєва чи проаналізувати аргументи отця Ігоря Савви. Зрештою, можна погодитись із запереченням такого кроку у публікації отця Андрія Дудченка. На мій погляд, онлайн-простір потрібно сприймати духовенству, як палицю з двома кінцями, дійсно треба вкраплювати у комунікацію Церкви і суспільства все найкраще з онлайн-трансляцій та можливостей Мережі, але також розуміти, що Церква – це насамперед жива структура оффлайн, тому треба берегти її живість і сакральність. Тут доречно згадати думку ієромонаха Кипріана (Лозинського): «Євхаристія – не символ, а реальна таємниця, яка не може бути виражена категоріями світу, а тому виражається у символах». Думаю, що упорядники книги недарма подали публікації представників РПЦ. Тут є представлені погляди Митрополита Іларіона (Алфєєва), Митрополита Тихона (Шевкунова), які однозначно ставляться негативно до будь-яких онлайн-кроків у Церкві. Натомість думки духовенства УПЦ – стримані та нейтральні, хоча теж з явним запереченням. Читаючи ці позиції, я подумала, що висловлювання проти будь-яких змін, нововведень, навіть онлайн-трансляцій свідчить не лише про консервативність поглядів, але й боязнь духовенства втратити свій авторитет, а отже – вплив серед вірян. Свідчення цьому заклики православного духовенства як в Україні, так і Росії ігнорувати карантинні норми. Онлайн дає змогу вийти поза межі своєї спільноти, подивитися, як в інших вирує парафіяльне життя, проаналізувати власний духовний простір. Коли я спілкувалася зі священиками, які служать на українських парафіях за кордоном, то вони розповідали, коли зникли жорсткі карантинні обмеження у їхніх країнах вже у травні 2020 року, величезна кількість вірян прийшла помолитися до храму наживо, бо люди скучили за святинею і громадою. Сучасна людина потребує, щоб Церква була з нею, підтримувала і також відповідала на виклики часу. Тому жити за форматом попереднього століття Церкві точно не вийде, якщо вона дбає про вірян.
Церква у форматі 3D. Саме цю метафору використовує у своїй публікації «Таїнства Церкви: між сакральним та віртуальним» Тетяна Деркач. Запропонована метафора – дуже глибинна. Коли нас спитають, що таке формат 3D, то ми, базуючись на досвіді кінотеатрів, зазначимо, що це тоді, коли ми поглинуті у зображення, співпереживаємо із героями з екрану через звуки, запахи, інші відчуття. Тетяна Деркач зазначає, що у веб-дизайні є цікавий метод, покладений в основу 3D, – паралакс-ефект, завдяки якому створюються динаміка, об’єм та глибина. «У Церкві є всі три складові для створення паралакс-ефекту: віддалений об’єкт – це Передання, традиції, канони; близький об’єкт – це сучасність, зовнішній рух – це всі суспільно-культурні події, які впливають на життя Церкви», – зазначила Тетяна Деркач. Отож не треба видумувати велосипед, треба просто глянути, як можна використовувати старі механізми у нових форматах.
Представлена книга особисто для мене була свідченням позитивних тенденцій, адже коли у церковному середовищі відбуваються подібного роду дискусії, – це знаково, бо часто православне духовенство вважають консервативним і старосвітським у власних поглядах. Прекрасно, що і вірні, і духовенство, і релігієзнавці замислюються над викликами часу для Церкви і формулюють власні позиції. Гадаю, що ця книга буде також цінним свідченням для молоді у відкритості Церкви реагувати на непрості закиди. Якщо 60-і роки минулого століття, зокрема через ІІ Ватиканський Собор, стали періодом «провітрювання» для Католицької Церкви, то пандемія COVID-19 може стати чудовим трампліном для нового витка богословських дискусій у православному середовищі. Це непросто, але вкрай необхідно. Тому висловлюю вдячність авторам та упорядникам за прекрасну підбірку думок та пропозицій, які спонукають глибше проаналізувати час, у якому живемо.
Юліана Лавриш
Світлини – з Фейсбук-сторінки Митрополита Олександра (Драбинка)
Повязані записи
