Доктор богослов’я отець Михайло Димид, перший ректор, а нині професор кафедри пасторального богослов’я УКУ виступив під час науково-практичної конференції “Християнство в глобалізованому світі: український контекст”, яка відбулася вперше в Дніпровській духовній семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Варто зазначити, що зустріч відбулася у вівторок, 4 квітня 2017 року, за сприяння ГО «Європейський християнський конгрес». На конференції були присутні єпископи Дніпровський і Криворізький Симеон (Зінкевич) та Запорізький і Мелітопольський Фотій (Яременко).
У рамках заходу обговорили проблемні питання розвитку християнства у сучасному світі, зокрема релігійний фактор як чинник системи безпеки, а також роль християнських Церков в умовах війни та постмайданних процесів.
У своїй доповіді на тему “Екуменізм і антиекуменізм після Майдану”, о. Михайло Димид, зауважив, що в Україні панує ненормальна ситуація. Адже бути нормальними – це бути єдиними. Те, що християни між собою розділені, а подекуди вороже налаштовані одне проти одного, є хворобою Церкви і суспільства.
Проте існують певні позитиви. Попри всю складність, за роки незалежності в Україні був налагоджений так званий екуменічний діалог; великий позитив у тому, що за 25 років незалежності, Київська Церква знову заявила про своє право на існування. Попри те, що ця Церква існує в різних юрисдикціях, з’явилася велика кількість священиків і мирян, які словом і ділом утверджують єдність між різними частинами, колись єдиної Церкви. Приклад і віра звичайних християн – найбільш дієвий екуменічний інструмент. Ще одним важливим позитивним фактором є ріст освіченості серед християн, які хочуть більше дізнаватися про Церкву, її природу та історію.
Найбільше на заваді повноцінному екуменічному діалогу була інертність християн та нестача віри. Крім того, значна частина вірних в Церквах орієнтується чи то на Рим, чи на Москву. Ще одним негативним явищем для екуменічного діалогу, яке можна охарактеризувати як ідеологічне втручання ззовні, стало так зване «політичне православ’я» та вплив пропаганди. Як приклад, можна згадати події 1025-річчя Хрещення Русі.
О. Михайло Димид звернув увагу на роль Майдану, як місце зустрічі Церков: «Якщо до подій Революції Гідності було твердження, що екуменічний діалог має стосунок до богословів-теоретиків, а насправді мало що відбувається для зближення між християнами, то поведінка християн на Майдані підтвердила, що українські Церкви доросли до траєкторії зближення. Це не означає, що під час Революції Гідності не було непорозумінь між християнами різних конфесії. Навпаки, Майдан, як дзеркало показав не лише позитиви, але й негативи, які є в стосунках між християнами», – додав доповідач.
Він виділив також основні здобутки і виклики для екуменічного руху після Майдану. Серед здобутків о. д-р Димид називає спільне прийняття Святих Таїнств, коли «після Майдану сопричастя між братами по вірі не виглядає, як маргінальна позиція «найекуменічнішої» частини Церкви. Це вже реальна, хоч поодинока, практика в житті Церкви».
Також після Майдану українські Церкви стали «більш зрілими і готовими говорити від власного імені», а Києвоцентрична модель довела свою дієвість. Те, що Революція Гідності зібрала вірних різних Церков на головній площі Києва є своєрідним символом для християн України.
Плюсами також є ріст громадянської свідомості та волонтерство, об’єднало навколо себе людей різних конфесій та релігій, а також поява навчальних програм, громадських просторів, де інтелектуальна дискусія замінить протистояння ідеологічними штампами.
Разом з тим існує чимало виявів так званого «антиекуменізму». Продовжується боротьба за храми між різними християнськими конфесіями. Християни й надалі протягають жити в ідеологічних конструкціях, які покликані сіяти розбрат між віруючими. На заваді стають особисті амбіції окремих людей, а в офіційних заявах Церков далі вживають образливі терміни по відношенню до інших юрисдикцій. «На жаль, – говорить о. Михайло, – Майдан не припинив старі протистояння. Далі можна чути, як вірні різних Церков називають одне одного різними кліше «розкольники», «неканонічні» чи «агенти Кремля». Насамперед ми повинні бачити перед собою братів у Христі, однак на практиці часто замість брата ми бачимо ворога».
Вірні не навчили себе ідентифікувати з Церквою, коли серед християн побутує думка, що всі питання повинні вирішувати церковні служителі, миряни – прості спостерігачі. Відсоток активності серед мирян хоч і росте, але не так швидко, як хочеться.
«Проте, маю надію, – підсумовує о. Михайло Димид, – що позитивний екуменічний досвід Майдану дозволить якісно покращити діалог між християнами. Після всього, крізь що пройшов український народ за останні роки, нам не бракне сміливості стати самим відповідальними за майбутнє. Сподіваюся, що нам не забракне віри і довіри. Віри в Бога, адже без Його ласки нам не здолати бар’єри, що стали між християнами. А довіряти потрібно одне одному, відкрившись на потреби ближнього, як це було на Майдані. В такому випадку позитивних прикладів в стосунках між Церквами ставатиме більше, а непорозуміння будуть відігравати менш значну роль. Найважливіше, що дала зрозуміти Революція Гідності, – єдність Церкви залежить не тільки від Бога, але й від нас. Бог нами послуговується».
Повязані записи
