Папа Римський викликав гнів і нерозуміння серед народу України, особливо католиків, після того, як закликав їх домовлятися з Росією.
Папа Франциск добре вміє навіювати почуття провини. Він робить це щодо примирення та миру у світі, особливо у Східній Європі. Наприклад, коли він відправляє кардинала Маттео Дзуппі з Болоньї — провідну фігуру спільноти Святого Егідія, що вміє мирно розв’язувати конфлікти — на зустріч із лідерами великих держав. Або коли закликає впливові держави та недержавні суб’єкти тиснути на воюючих, щоб вони припинили бойові дії. Ці ініціативи, серед іншого, демонструють здатність Франциска сприяти примиренню між ворогуючими сторонами.
Але коли йдеться про геополітику, Папа Римський не є непомильним. Коли він просить народ України визнати свою поразку на підставі невдачі їхнього контрнаступу та їхньої очевидної демографічної та військової слабкості порівняно зі силами, які розгорнула Росія, Франциск виходить зі своєї ролі неупередженого посередника. Насправді його політичний реалізм, здається, більше обтяжує жертв, ніж винуватців вторгнення, яке було здійснене з повним порушенням міжнародного права.
Щобільше, використовуючи незграбні та вкрай недипломатичні формулювання, тобто рекомендуючи українцям «набратися мужності підняти білий прапор» і вести переговори з росіянами, він демонструє словами, що, безумовно, перевищують його наміри, швидше цинічний, ніж розумний підхід до реалії, які переживає затероризоване населення, постійно живучи під бомбардуваннями.
«Розрив» в аналізі Папи
Своїми заявами, записаними швейцарським мовником на початку лютого, Папа Римський створює враження, що жереб кинуто, а слабкість України в солдатах і зброї прирікає її на неминучу поразку. Не дивно, що його слова були категорично відкинуті цивільними та релігійними лідерами країни. Вони сприйняли це як знак того, що Папа кинув їм різкий виклик та покинув їх — фактично принизив. Тим більше, що Франциск не висловлює жодних застережень чи чіткої критики щодо російських загарбників, які безсоромно використовують і зловживають своєю перевагою в повітрі та на землі.
Аналітики цієї війни та інші військові експерти розцінили нещодавнє втручання Папи як «розрив» (“disconnect”, в ориг. тексті). Як прокоментував один французький генерал: «З цим папою ми далекі від “не бійтеся!” Івана Павла ІІ перед лицем радянської імперії!» Після довгих спроб тримати Давида та Голіафа на однаковій відстані Франциск тепер прямо закликає Давида викинути свою пращу.
Програна війна?
Ці дивовижні слова Папи-єзуїта також незбалансовані. З одного боку, вони натякають на те, що Україна вже програла війну, коли вона, здається, переходить на невизначений термін. У зв’язку з цим ведуться розмови про своєрідну «в’єтнамізацію» конфлікту за умови посилення постачання боєприпасів і, можливо, залучення військ з боку коаліції європейських країн, які відкидають будь-яку можливість перемоги імперіалістичної Росії Володимира Путіна.
З іншого боку, Папа, схоже, применшує експансіоністські загрози кремлівського лідера, які стають дедалі менш прихованими і зараз спрямовані, зокрема, на Молдову та країни Балтії. Насправді заяви Папи збігаються з порядком денним Путіна: скористатися невдачею українського контрнаступу та втомою Заходу, щоб нав’язати ідею припинення вогню, а потім розпочати переговори у розстановці сил, які наразі більш сприятливі для російського президента.
Мир, який вигідний Голіафу
Сила – це єдина мова, яку розуміє Володимир Путін. Мабуть, це мова, яку папські вуха не витримують, бо він віддає перевагу миру. А хіба може бути інакше для того, хто взяв своє папське ім’я від святого Франциска Ассізького? Проте, якщо справжній мир має ціну, то нею має бути справедливість. Це не може бути зроблено на користь Голіафа-агресора і на шкоду Давиду — того, на якого напали!
У статті, опублікованій у березні 2015 року в L’Osservatore Romano, аргентинський Папа був описаний як «Зорро слабких»*. Він отримав це прізвисько завдяки солідарності, яку виявляв до нерідко забутих жертв несправедливості, насильства та сучасних форм рабства. Це порівняння із Зорро, легендарним захисником покривджених, тепер підривається дипломатичною незграбністю Папи щодо народу, який бореться за свою свободу останні два роки.
Про що це все нам говорить у той час, коли Франциск починає 12-й рік папства, на яке він був обраний 13 березня 2013 року? Можливо, цьому латиноамериканському Папі, який був таким мовчазним, будучи кардиналом-архиєпископом Буенос-Айреса, але став досить балакучим під час свого перебування на кафедрі святого Петра, бракує розсудливості Павла VI і стійкості Івана Павла II.
Який осад залишиться від цієї прикрої помилки? Пам’ять про порожні слова та втрачену можливість. Позичимо слова, який любить Франциск, та заохотьмо український народ не дозволити вкрасти його гідність. Це умова справедливого миру, тому що на Давида напав Голіаф.
Мішель Кул (нар. 1956) — відомий журналіст із релігійних питань та автор, який регулярно пише для La Croix.
La Croix — французька щоденна римо-католицька суспільно-політична газета.
* Зорро — вигадана особа, персонаж численних пригодницьких книг і фільмів, варіація на тему Робін Гуда, «герой в масці», який приходить на допомогу знедоленим жителям Нової Іспанії.
Основне фото: Папа Франциск сидить під час відправи меси в парафіяльній церкві Сан-Паоло-делла-Кроче в районі Корвіале в Римі, 15 квітня 2018 р. (AP/Alessandra Tarantino)
Також читайте: Блаженніший Святослав: Папа з нами, ми маємо переконати українців у цьому
Хресна дорога в Колізеї та казкова Росія Ватикану
Посланець Кирила знову у Папи: РПЦ активно «підгортає» у Ватикані
Патріарх Кирил нагадав про смерть Никодима Ротова на прийомі у Папи
Папа прийняв представника патріарха Кирила (Гундяєва) як почесного гостя у Ватикані
Ватикан прокоментував Папу Франциска щодо «невинної жертви війни» Дугіної
Папа Франциск розповів про свою зустріч з підсанкційним митрополитом РПЦ
Повязані записи
