У своїй промові для парафіян Берлінського кафедрального собору студент-богослов Михайло Шавельський, що загинув на війні в Україні, розповів про мотиви своїх рішень.
«Я хотів би почати з цитати з шістнадцятої статті Аугсбурзького віросповідання: “Тому християни через необхідність зобов’язані підкорятися своїм урядам і законам, якщо вони не наказують їм грішити; бо тоді вони повинні слухатися Бога більше, ніж людей [Дії 5:29]”.
Коли ми з друзями почали демонструвати в університеті після фальсифікації виборів у Білорусі, тоді ці слова стали моїм внутрішнім керівництвом. Я посилався на цю статтю, коли мене викликали до деканату. На мене хотіли чинити тиск. 30 жовтня мене викрали із моєї квартири. Чому викрали, а не заарештували? А як інакше описати той факт, що двоє людей у цивільному заштовхали тебе до машини та відвезли у невідомому напрямку?
Читайте також: На війні в Україні загинув лютеранський студент теології з Білорусі
На цьому стою. Я не можу інакше. Боже, допоможи мені. Амінь. Я говорив собі це знову і знову під час допитів, які тривали майже цілий день. Коли мій телефон не вдалося розблокувати за відбитком пальця (доступ до телефону дуже важливий для міліції), один з офіцерів жартома сказав: “Ну, пальці Вам більше не потрібні”.
Ми, християни, звикли шанобливо говорити про поняття “Слово”. Але я бачив і інший бік. На “словах” співробітник КДБ погрожував обшуком церкви, до якої я ходжу. Просто тому, що я там допомагаю і вони мали б привід там все перевернути з ніг на голову. На “словах” той самий співробітник запропонував мені назвати імена моїх друзів та спокійно продовжити навчання в університеті. Як ви розумієте, я вибрав інший шлях. “Я не можу інакше”.
Дев’ять днів у в’язниці. Дні, коли один і той самий співробітник КДБ погрожував мені на допитах. Дні, коли ви іноді отримуєте на вечерю зіпсоване м’ясо, яке спеціально пересолене так, щоб ви цього не відчули. Дні, коли я бачив дуже різних людей. Я бачив багато людей, які брали участь у акціях протесту та були заарештовані. Я бачив справжнього педофіла з поглядом, сповненим ненависті та огиди. Це був цінний досвід, але не настільки, наскільки він має бути у двадцятирічної людини. На четвертий день арешту мене виключили з університету, а потім призвали до армії.
Читайте також: Ієромонах Іов (Ольшанський): «Хлопці хочуть знати, що їхня жертва не буде даремна»
Життя заарештованої людини в армії, коротко кажучи — пекло. Це свого роду в’язниця. Тож після арешту я вирішив залишити країну. І я дуже вдячний Християнській теологічній академії у Варшаві за те, що мене там прийняли. Особливо хотілося б подякувати професорові Сойку, який з нескінченним терпінням допомагав мені в моїх проблемах в Академії. Також хочу подякувати пані Ганні за готовність допомогти у розв’язання організаційних питань мого перебування в Польщі. Загалом я дуже вдячний Польській Лютеранській Церкві за допомогу.
Насамкінець я хотів би сказати, що маю надію. Надію та віру в те, що зможу повернутися на батьківщину і служити церкві, в яку прийшов колись на концерт Баха і залишився в ній людиною, що увірувала в Христа. Але сьогодні цю віру поховано під руїнами мирних українських будинків. І надія розчавлена у багнюці під вагою російських танків. Я не знаю, як повернутися до країни, яка стала протекторатом Росії. Я не знаю, як дивитися в очі українським братам, і прошу вибачення за те, що не зміг скинути Лукашенка у 2020 році. Я не знаю. Але я все одно це роблю. Я все ще вірю в Ісуса Христа. Я вірю, що смерть уже переможена.
І оскільки вся ця історія ще не закінчена, я також хотів би залишити відкритим кінець моєї промови. Тому я процитую Дітріха Бонгеффера і думаю, всі зрозуміють, що я хотів сказати:
“Твоє «так» Богу вимагає твого «ні» усілякій несправедливості, всякому злу, усілякій брехні, всякому пригніченню і образі слабких і бідних, усій безбожності та глузуванню над святим. Твоє «так» Богу вимагає сміливого «ні» усьому, що колись тобі перешкоджатиме служити Богові одному, чи це буде твоя робота, твоє майно, твій дім, твоя честь перед світом. Віра означає рішення”».
Згідно з інформацією видання The Warsaw, Михайло воював у полку Калиновського і був фельдшером. Він загинув під час виконання бойового завдання — повз допомогти пораненому та потрапив під удар російського танка.
Як кажуть у полку, Михайло загинув смертю хоробрих. Слова знайомого Михайла наводить видання MOST:
«Він був із нами зі самого початку, прийшов із навчання. Він усьому навчився у нас, став медиком. Під час завдання не втік, попри шквальний вогонь супротивника та вогонь танків. Він зібрався і рушив у вказаному напрямку. Танк ударив за кілька метрів від Михайла, тому він постраждав. Він загинув героїчно, як чоловік».
Михайло Шавельський був одним із перших білоруських добровольців, які вирушили захищати Україну на початку повномасштабної війни. Як повідомляє видання, на сьогодні відомо про загибель 14 білоруських добровольців в Україні. Михайло віддав своє життя 10 жовтня.
Читайте також: «На цьому стою і не можу інакше». Протестантські сторінки в історії наших територій
Повязані записи
